Ніна Манько з Нового Білоусу на Чернігівщині щодня робить маскувальні сітки та в’яже шкарпетки для українських військових. Як розповіла жінка, її син Євген теж військовослужбовець. У березні 2024 року він зник безвісти на Донеччині.
"Мені не сказали, що він загинув. Але й немає впевненості, що він живий. Командир сказав, що тих хлопців, з якими він був у наряді, немає. Питаю, вони загинули? Він сказав: «Так». Я запитую: «Женя міг потрапити в полон?» — «Може». Будемо сподіватися".
Жінка почала робити маскувальні сітки для військових.
Ніна Манько, мати зниклого безвісти військовослужбовця. Суспільне Чернігів
"Коли я була вдома, спочатку тримала все в собі, потім плакала, потім вила, а потім вила і плакала. Коли прийшла працювати над сітками, мені стало легше. Я йду до людей".
Євген Манько став добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення. Спочатку служив у 119-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Жінка згадує, як намагалася відмовити сина.
Євген, військовослужбовець та син Ніни Манько. Суспільне Чернігів
"Казала, що це війна. Все може бути. А він мені сказав: «Мамо, я дав присягу. І я інакше не зможу»".
Після звільнення Чернігівщини Євген служив на кордоні з Білоруссю. Згодом поїхав на Донеччину. Там потрапив під обстріл фосфорними боєприпасами, отримав опіки легенів та бронхів. Після лікування його відправили на навчання до Румунії, розповідає Ніна Манько.
Євген, військовослужбовець та син Ніни Манько. Суспільне Чернігів
"Напевно, це були найкращі дні його перебування на війні. Він, мабуть, був як метелик. В мене була така легкість. Була спокійною за сина. Він багато фотографій мені надіслав з Румунії. Я раділа за нього, пишалася ним. Після Румунії їх прирядили до 128-ї бригади".
За словами жінки, під час служби Євген неодноразово зазнавав поранень.
"У листопаді йому перебило руку. Він три доби був у наряді. В той період вони підбили танк. Він мені вислав фотографію та написав, «Мамо, це мій перший танчик». У січні дзвонить Женя додому: «Мене поранили. Але ціною свого поранення я врятував побратимові життя»".
Євген отримав статус "обмежено придатний", але залишився на службі. Син, згадує Ніна, намагався регулярно виходити на зв’язок. Щоразу заспокоював її.
Ніна Манько каже, що намагається допомогти військовим, чим може. Окрім маскувальних сіток, вона також в’яже шкарпетки.