У ніч на 8 березня в Добропіллі Донецької області під час російського обстрілу житлового кварталу загинув рятувальник воєнізованого гірничого загону, 39-річний Віталій Коляда. Чоловік намагався врятувати родину від удару, але, на жаль, сам загинув.
Спустився вниз до машини та загинув
У ніч на 8 березня росіяни завдали кількох ударів по житловому кварталу в Добропіллі Донецької області. Перший удар був балістичною ракетою, вибух стався серед п’ятиповерхових житлових будинків. Загорілися квартири, автомобілі, вилетіли вікна та двері.
"Того дня родина Віталія Коляди була у своїй квартирі в Добропіллі. Віталій перебував на лікарняному. Загалом вони жили у селі неподалік, у будинку матері, яка залишалася сама. Але чомусь приїхали до квартири, можливо, через якись справи", – розповідає OBOZ.UA знайома родини Катерина.
Після першого вибуху Віталій з одним зі своїх синів спустилися вниз до машини, мабуть, вони збиралися залишити цей район. Його дружина Юлія з другим сином ще залишалися в квартирі. У цей час росіяни завдали наступного удару з РСЗВ касетним снарядом. Віталій був важко поранений і знепритомнів.
Українські військові надали потерпілому першу допомогу та повезли його на авто до лікарні.
Пізніше в Telegram-групі Добропілля з’явиться повідомлення: "Юлія питала, хто віз пораненого непритомного чоловіка до лікарні, просила відгукнутися".
Віталія шукали певний час, а знайшли вже у морзі. На жаль, лікарі не змогли йому допомогти. Син отримав поранення ноги, але його життю вже нічого не загрожує, лікарі надали допомогу.
У метушні зникла барсетка загиблого з документами, ключами та грошима. Рідні просили повернути документи та ключі, оскільки вони дуже потрібні для оформлення довідок тощо.
Десять років рятував людей у шахтах
Колеги Віталія Коляди з 1-го взводу 10-го воєнізованого гірничорятувального загону й досі не можуть повірити, що їхнього товариша вже немає серед живих.
"До того, як стати гірничим рятувальником, Віталій працював у шахті сім років. Потім став рятувальником, останні десять років працював із нами. Ми були як одна родина. Він разом із нами брав участь в операціях у шахтах Добропілля, Павлограда, рятував людей. Проявив себе як дуже добрий боєць. Також ми разом брали участь у спортивних змаганнях, грали у волейбол, футбол. Він був дуже веселим. Сам він із села, господарний", – згадує про нього помічник командира Ігор Володимиров.
Віталій виріс у селі Новокриворіжжя неподалік від Добропілля. Там будинок його батьків. Торік помер старший брат, а незадовго до цього не стало батька. Тому мама залишилася сама – й родина Віталія останнім часом жила разом із нею, допомагала по господарству.
"Для Віталія родина завжди була на першому місці, він дбав про Юлію та про дітей. У нього залишилося двоє синів 15 та 10 років, він їх дуже любив. Старший займався боксом і навіть перемагав у різних змаганнях. Це дуже хороша та порядна родина. Сам Віталій був доброю, чуйною людиною, до якої можна було звернутися по допомогу, і він ніколи не відмовляв", – продовжує Катерина.
Тепер мама рятувальника залишилася зовсім самотньою, однак у неї є онуки, які завжди нагадуватимуть жінці про синів.