Іноді одна журналістська публікація, наче кинутий у воду камінь, створює кола, що розходяться далеко за межі медійної спільноти.
Інтерв’ю скандально відомого бізнесмена Сергія Тігіпка для українського Forbes стало саме таким випадком. Задумане як історія успіху «рольової моделі для підприємців», воно перетворилося на гучний суспільний скандал, що оголив прірву між двома світами: світом прагматичного капіталу і світом незагоєної історичної пам’яті.
Спроба продати українцям історію «просто успішного бізнесмена» з тріском провалилася. І ось чому.
Акт перший. Ідеальний піар-шторм
Усе почалося з анонсу головного редактора Forbes Україна Бориса Давиденка. Він представив Сергія Тігіпка як фігуру, що викликає полярні емоції: «Для підприємців – рольова модель... Для громактиву – ворог». Цим він одразу розділив аудиторію на «правильних» прагматиків, для яких працює видання, і емоційних «активістів», чия думка, вочевидь, менш важлива.
Логіка редакції була простою: є попит на історії успіху, а Тігіпко — беззаперечно успішний бізнесмен. Його холдинг коштує понад мільярд доларів, його поради цікаві аудиторії, а статті про нього приносять підписки. Це світ цифр, ефективності та здорового глузду. Світ, де минуле — це лише рядок у біографії, а не вирок.
Повторний матеріал Давиденка на цю тему "Про Тігіпка й агресивний інфантилізм" лише додав куті меду.
Але редакція прорахувалася. Виявилося, що в Україні, яка десятий рік веде війну за власне існування, «просто бізнесу» не існує.
Акт другий. Пам’ять, що не продається
У відповідь на глянцевий образ «ефективного менеджера» суспільство виставило рахунок. І він виявився страшним. Журналісти, активісти та просто свідки епохи почали нагадувати факти, які не вписуються в концепцію «рольової моделі».
1. Ціна початку війни. Журналіст Євген Спірін, переселенець з Луганська, нагадав про візит Тігіпка до захопленої будівлі СБУ у 2014 році та його слова: «рєбята, через месяц ми в Росіі». Для Спіріна, який втратив усе, це не політика — це особиста трагедія, де Тігіпко є одним із «відправних механізмів» війни. На тлі цього питання про бізнес-успіхи звучить як знущання.
2. Ціна влади. Шеф-редакторка «Лівого берега» Соня Кошкіна нагадала про найчорніший день Майдану, 20 лютого 2014 року. Коли в центрі Києва розстрілювали людей, Сергій Тігіпко, маючи 12 голосів у своїй групі, відмовився голосувати за постанову про припинення вогню. Чому? Бо, за свідченнями багатьох, торгувався з Януковичем за посаду прем’єр-міністра. Це вже не про бізнес. Це про моральний вибір у момент, коли на кону стояли людські життя.
3. Ціна капіталу. Журналіст і публіцист, а зараз офіцер ЗСУ Віктор Трегубов розвінчав міф про «бізнес-генія», нагадавши, що кар’єра Тігіпка — це класичний шлях радянського функціонера: комсомол, ЦК КПУ, а потім — конвертація влади та зв’язків у первинний капітал в групі «Приват». Подавати це як приклад для наслідування — все одно що вчити підприємництву на прикладі путінських олігархів, які раптово стали мільярдерами після знайомства з президентом.
4. Ціна сьогодення. Журналістка Тетяна Ніколаєнко додала до портрета сучасні штрихи, згадавши про сумнівні угоди з купівлею заводу «Кузня на Рибальському» у Петра Порошенка та готелю «Русь», пов’язаного з підсанкційними росіянами, де фігурує корупційна справа ексголови Верховного Суду.
Акт третій. Захист, що став самозвинуваченням
Замість того щоб визнати помилку, редакція Forbes зайняла оборонну позицію, яка лише погіршила ситуацію. У своєму другому дописі Борис Давиденко назвав критиків «агресивними інфантилами», які не хочуть приймати реальність, де «частина суспільства може щиро ставитися інакше».
Це стало фінальним акордом. Звинувачувати людей, які пережили окупацію, Майдан і війну, в «інфантилізмі» за їхню пам’ять — це свідомий вибір ігнорувати моральний вимір на користь ринкового попиту. Аргумент «аудиторія хоче» не працює, коли йдеться про фігури, чиї дії мали екзистенційні наслідки для всієї країни.
Висновок. Репутація, яку не охолодити
Історія з інтерв’ю Тігіпка — це не про свободу слова чи право бізнес-видання писати про бізнес. Це про те, що в Україні репутація — це не товар, який можна оновити вдалим піаром. Пам’ять про те, хто і на чиєму боці стояв у ключові моменти історії, виявилася сильнішою за будь-які фінансові показники.
Спроба відокремити «Тігіпка-бізнесмена» від «Тігіпка-політика» провалилася, бо для значної частини українців це одна й та сама людина. Людина, чий капітал нерозривно пов’язаний з політичними компромісами та моральними виборами, ціну яких країна платить досі.
І жодна ванна-холодильник, виписана з Британії, не здатна охолодити настільки гарячу репутацію.