Громадськість вимагає прозорого висвітлення убивства Лісника

Громадськість вимагає прозорого висвітлення убивства Лісника

Персона “Лісника”-Амірова все більше привертає уваги до користувачів соцмереж і громадськості, яка вимагає прозорого розслідування і виствітлення інформації спецслужбами.

У соцмережах активно обговорюють загиблого учора Олега Мужчиля, при цьому громадськість не вірить у офіційну версію СБУ про те, що він, начебто, був “диверсантом-терористом Москви”. ІНФОРМАТОР спробував розібратися у тому, ким же був насправді маловідомий воїн, який сміливо кидав виклик не лише кремлівській системі, а й українському олігархату.

Якщо розбирати справу по поличках, варто зауважити, що перший вкид від влади відбувся з каналу “ЕспресоТВ”, який належить депутату Княжицькому (соратнику по “Народному фронту” міністра МВС Авакова). Викликав їх на місце подій Зорян Шкіряк – помічник міністра МВС. Перші повідомлення про “затримання терористів у Києві” черпали саме з цього “джерела”, явно заангажованого і суб’єктивного. Як виявилось, у тому ж під’їзді жив і сам пан Зорян.

Як виявилось із перших повідомлень, двері відкрили “Альфі” самі господарі квартири, оскільки зрозуміли складність ситуації. Потрібно було вивести з квартири дружину і дитину, але у цей момент силовики вирішили почати штурм, вочевидь, вирішивши скористатися ситуацією, або ж “Лісника” замовили убити (інших просто затримали). Але штурм пішов шкереберть, з обох сторін у результаті з’явились “200-і” і “300-і”, але детальної інформації про розвиток спецоперації дуже мало. Очевидно, що подібні штурми не відбуваються без фіксування на відео, то ж, через велику увагу громадськості до питання народні депутати будуть просто зобов’язані вимагати від МВС та СБУ показати для аналізу подібні матеріали у повному обсязі щоб зробити власні висновки і кваліфікувати дії силовиків.

Судячи з повідомлень Шкіряка, “Лісовик” уклав декількох альфівців відразу, але вогнева міць штурмової групи взяла своє, і він загинув, а інші його соратники склали зброю, щоб не продовжувати кровопролиття. Очевидно, що якби Аміров був удома сам, то протримав би оборону довше, а потім підірвав себе і альфівців на гранаті. Про це говорять усі, хто його знав.

Вочевидь, усвідомивши, що МВС прокололось під час спецоперації, і адекватно пояснити громадськості що відбулося насправді, Шкіряк запустив у ЗМІ тему про “російських терористів” (яку в парламенті почали розвивати представники БПП та “Народного фронту”). Після цього спецслужбам не личить “давати задню”. Сусідів Шкіряка залякали, про що він сам написав, і вони бояться спілкуватися з пресою.

Усі українські ЗМІ зранку 10 грудня вийшли під страшними заголовками про успішно проведену спецоперацію СБУ, у якій ліквідували ДРГ російських терористів, що готували масштабні криваві акції по всій країні…

Однак, згодом, після вияснення обставин події і персони загиблого “терориста”, у соцмережах почали зливати “інсайди”. Одним із перших, хто про це написав, був відомий журналіст, переслідуваний владою, Артем Фурманюк.

Як виявилось, загиблий був доволі відомою у певних колах особою, і не лише в Україні, а і в світі: загиблий у перестрілці з СБУ Олег Мужчиль (на фронті його знали з позивним “Лісник”, на фейсбуці як Сергія Амірова) – ветеран другої чеченської (на стороні Ічкерії, воював під іншим позивним). ФСБ призначала за нього свого часу велику нагороду, а Пан Гі Мун з трибуни ООН називав його одним з найнебезпечніших терористів світу – саме за дії проти РФ у 2-й Чеченській. Громадянство українське. Найвищий рівень бойової підготовки і величезний досвід. Боєць за масштабом порівнянний з Олександром Музичко.

За весь час війни на передовій під його початком у бійців не було жодного 200-го. Керував першим розвідувальним відділом у ДУК ПС. Пам’ятне знищення ДНРівських даішників у 2014 – справа рук його загону.

Відомо також, що вже цього літа він і його бійці примудрялися громити бойові колони росіян, роблячи вилазки навіть у Ростовську область!

Його рішучість у боротьбі з ворогом гіпнотично діяла на рядових бійців, залучаючи їх під його початок, і також сильно наганяла страх на вище керівництво “Правого сектору”. Група діяла дуже приховано і дуже грамотно. Зрозуміло, що статей про них ви не знайдете – це не Семенченко з Березою.

Вийшов з ПС відразу після трагічних події 31 серпня біля ВР, назвавши Яроша і Стемпіцького “порохоботами” і “холуями Порошенка”. Йому ж належить уїдлива характеристика Яроша – “напівпровідник”.

Був радикально налаштований проти нинішньої олігархічної влади (а головне – слова, схоже, не розходилися зі справою), а тому і був приречений на фізичне усунення. Виявилось, що на своїй сторінці у фейсбуці Мужчиль-Аміров повідомив, що саме його “Повстанська армія” провела у Харкові підрив магазину “Рошен”. Як зауважив Фурманюк, “ФСБ-шники так не працюють. У них бійці виконують одні завдання – воюють, а пропагандисти інші – сидять у соцмережах. Поділ праці, цілей та методів присутній”.

Окрім акції проти крамниці президента, Аміров написав про загоряння одіозної кав’ярні, яку будують у згорілому приміщенні Будинку профспілок. Очевидно, що саме ці повідомлення і прискорили поспішну спецоперацію силовиків.

Як виявлось, відомий журналіст Олена Білозерська (яка до всього залишається польовим прес-секретарем ДУК ПС) знала його, про що написала цікаві спогади і роздуми про офіційні обвинувачення “Амірова”. На них варто детальніше зупинитися.

Так, за словами Олени, вона і гадки не мала, що справжнє ім’я загиблого було Олег Мужчиль. Для неї він був Сергій Аміров, як він представлявся по Фейсбуку. “Аміров, до речі, від ісламського терміну “амір” – командир. “Сергей Командиров” – посміхнувшись, пояснив він. А справжні імена – навіть імена, не тільки прізвища – у нас питати не прийнято”, – пояснює Олена.

Особа Мужчиля була неоднозначною навіть у її описі: ” Був висококваліфікованим розвідником-диверсантом і авантюристом до мозку кісток”, “Неймовірно розумний, ерудований, харизматичний, з блискавичною реакцією”, “очолював Духовне управління українських буддистів”, “очолював кілька автономних груп, які з початку війни активно працювали на окупованих територіях і навіть на території Росії”, “Він був з тих людей, для яких авантюра – все”, “Підтягнутий, рухливий, без шкідливих звичок, виглядав дуже молодо – як на мене, років на 40, я дуже здивувалася, коли дізналась, що йому за 50”, “Розумом, лексикою, манерою говорити, парадоксальністю мислення, навіть блиском очей він нагадував мені Дмитра Корчинського”, ” Постійно закликав до бунтів, терактів, будь-яких силових дій, як маячню сприймав усі аргументи на тему, що не можна робити такі речі, поки в державі не назріла революційна ситуація. Аргументовано, на історичних і сучасних прикладах, пояснював, що думка більшості – ніщо, що історію творять одиниці, відчайдухи. Чи не всі його розмови крутилися навколо цього. Говорив спокійно, переконливо, на вигляд абсолютно щиро”. Зрозуміло, що він був людиною досвідченою у багатьох сферах, амбітним і багато у чому авантюрним.

Саме він очолював один з підрозділів розвідки ДУК ПС (вийшов з ДУК за власним бажанням після позиція Дмитра Яроша з приводу подій під парламентом 31 серпня). Як виявилось, “Лісника” неодноразово зарештовували російські спецслужби, сидів він у “Матросській тишині”. Олена розпитувала, чи він справді щиро сповідує буддизм, чи це для нього одне з багатьох прикриттів розвідника. “Одно другому не мешает, – посміхаючись, казав він. – Я путешествую по буддийским храмам, это моя легенда. И, конечно, я настоящий буддист”.

Він не без захвату розповідав, як одного разу в Росії його намагалися “розколоти” справжні професіонали. Йому підставили освіченого буддиста (або спеціаліста з питань буддизму), який побував у тих самих священних місцях, їм було про що поговорити. Під час спілкування “буддист” час від часу вживав терміни, які стосуються іншої релігії – не пам’ятаю, можливо, індуїзму чи даосизму. Людина, для якої буддизм – лише поверхнево вивчена шпигунська легенда, ні за що не помітила б цього нюансу. Але Лісник, справжній буддист, одразу це помітив і зрозумів, що це підставна особа, яка намагається вивести його на чисту воду. “Ось так потрібно працювати”, – казав він.

Як уродженець Східної України, “Лісник” очолював кілька автономних партизанських груп, які з початку війни активно працювали як на окупованих територіях, так і на території Росії. Згодом з невідомої причини вони осіли на контрольованій Україною території. Серед них були громадяни РФ, з тамтешніх радикальних опозиційних кіл, “я особисто бачила двох”, засвідчує Олена Білозерська.

Аміров мав бездоганну фізичну форму. За словами журналістки, – “підтягнутий, рухливий, без шкідливих звичок, виглядав дуже молодо – як на мене, років на 40, я дуже здивувалася, коли дізналась, що йому за 50”.

При належності до розвідки ДУК ПС, Мужчиль постійно лаяв Яроша, ПС і взагалі всіх за млявість, нерішучість, неготовність вже зараз підривати усе, що рухається, і стріляти в усе, що піднімає голову, пише Олена. “Його стосунки з “Правим сектором” були дуже складними. Дмитра Яроша він тупо ненавидів, асоціював себе лише з ДУК, і те – з деякими “оговорками”. Постійно закликав до бунтів, терактів, будь-яких силових дій, як маячню сприймав усі аргументи на тему, що не можна робити такі речі, поки в державі не назріла революційна ситуація. Аргументовано, на історичних і сучасних прикладах, пояснював, що думка більшості – ніщо, що історію творять одиниці, відчайдухи. Чи не всі його розмови крутилися навколо цього. Говорив спокійно, переконливо, на вигляд абсолютно щиро”.

“Я почала казати, що якби завтра, припустимо, відбувся переворот і президентом України став би Ярош, жодна держава світу не визнала б нову владу.
Лісник перебив:
– Кто угодно, только не Ярош. Это вообще не тот человек.
– Послухай, я не схильна обожествляти Яроша, але реально кращого наразі не знаю. Він може чогось не знати або не вміти, але є головне – він порядна людина.
– А я худшего не знаю. Его уровень – сельский учитель, это максимум. А порядочность в политике… – і весело засміявся. Лісник чхати хотів на порядність і казав це абсолютно відверто. Можливо, він вважав її прийнятною у стосунках між друзями, але не більше.
Звичайно, я спитала в нього, що він взагалі робить у ПС, якщо так ставиться до Яроша. Він відповів, що він не в ПС, а лише в ДУК, і ДУК потрібен йому для того, щоб знайомитись з цікавими йому людьми. Щоб приходити до них не з вулиці, а під брендом ДУК. Далі я спитала: “Якщо не Ярош, то ХТО??? Не можу ж я підозрювати тебе у бажанні привести до влади Сєню або Юлю”.
– Я сам. И больше никто.
– У тебе такі амбіції? – я спочатку вирішила, що це жарт.
– Ну, если я возглавляю всех украинских буддистов, как ты думаешь, есть у меня амбиции? Я просто никого не вижу больше, кто потянет.
Я пробувала казати щось про те, що кар’єрна “стеля” для розвідника – це голова СБУ чи ГУР. Можна, звичайно, і вище, але для цього треба зав’язати з професією і років 5-10 побути публічною людиною, щоб тебе знали… Він мене не почув. Я вирішила тоді, що людина трохи втратила зв’язок із реальністю”, – пригадує Олена Білозерська.

З “Правим Сектором” у нього були напружені відносини, однак, як свідчить журналістка, пішов із нього він тихо: “врешті-решт ми з Лісником попрощалися. Не вигнали – пішов сам. Не знаю, як інші, а я, якщо чесно, зітхнула з полегшенням…

У підрозділі Амірова, зокрема, були люди, про яких нічого хорошого сказати не можу. У нас була база біля великого ставка, на якій знаходились кілька невеличких підрозділів зі своїми командирами, і всі вони підпорядковувались нашому старшому командиру, який перебував на тій же базі. І от люди Лісника почали брати з місцевих рибалок плату за право ловити рибу у цьому ставку. Решта бійців, включно зі старшим, про це нічого не знали. Рибалки платили, але коли їм підняли ціни, поскаржилися на правосєків, які їх обдирають, і в нас почалися проблеми. (Нагадаю, що в “зоні АТО” правосєків взагалі офіційно немає). Ми доволі довго думали, що ВСП, яка заявилася на базу (добре, що нас попередили і вони нікого не застали) вигадує нісенітниці про якісь там скарги на нас.

Одразу після цієї історії Лісник і його люди буквально за півдня з нашої бази з’їхали. Більше я його не бачила. Тільки читала гнівні пости у Фейсбуці, де мало не кожне друге слово було на кшталт “підрив” і де наїзди на ПС чергувалися з повідомленнями ЗМІ про різні силові акції – не без натяку, що групи Лісника якось причетні до цього”, – продовжує вона.

На думку О. Білозерської, “Лісник” “просто загрався. Хочеш підривати – підривай, хочеш скидати – скидай, але мовчи, не піарся. Воюємо ж ми з квітня місяця мовчки, таємно, маскуючись під інші підрозділи, нікому сторонньому не розповідаючи про те, що робимо. Навіть зараз, коли я це пишу, наші хлопці в полі, на ворожій території.

Дурнею було б думати, що СБУшники не моніторять твій Фейсбук і не стежать за тобою, якщо ти у кожному пості закликаєш до державного перевороту. І не пристрелять тебе, якщо ти сидиш у квартирі, набитій зброєю.

Він казав, що в нього амбіції, що він хоче бути диктатором – але, як на мою думку, не стільки там було тих амбіцій, скільки потягу до пригод, ексцентричності натури, яка й призвела до його загибелі.

Чи працював він на ФСБ чи ГРУ – не знаю. Казати такі речі без серйозних доказів неприпустимо. Чи міг працювати? Як на мене, він міг працювати на будь-яку розвідку світу, співпраця з якою могла б задовольнити його бажання жити так, як він хотів жити, робити те, що він хотів робити. Думаю, що за рахунок свого розуму і кваліфікації він розраховував усіх переграти – переграти, знов-таки, не в інтересах України чи якоїсь структури – а так, задоволення заради.

Кінець Лісника, в принципі, був закономірним. І як би там не було, він, Лісник, заслуговує на повагу – за те, що, на відміну від десятків інших, що підбивають інших на подвиги, в лапках і без лапок, а самі відсиджуються в безпеці – “відповів за базар” і пішов своїм шляхом до кінця”, – підсумувала Олена Білозерська.

Підбиваючи підсумки наявного матеріалу, варто зауважити, що справа “Лісника” аж занадто своєю поспішністю і неоковирністю подачі у ЗМІ нагадує убивство Сашка Білого (Музичка). Та ж сама “Альфа” цинічно убила революціонера, який кинув виклик владі. При цьому “альфівці” не намагалися його узяти живим, а розстріляли. Те ж саме сталося і з “Лісником”. Проколи Шкіряка у подачі інформації це підтверджують.

Відтак, громадськості та народним депутатам варто вимагати від Арсена Авакова, СБУ та ГПУ не просто детального звіту, а розгляду оперативних матеріалів і, особливо, відеозапису спецоперації (яку повинні були вести “альфівці”). Якщо цього не станеться, рівень довіри до МВС упаде ще більше, ніж це було до цього, а будь-яка подача інформації про “Лісника” буде сприйматися як спроба очорнити революціонера і бійця АТО. Усі ми знаємо, що сталося з прокурором, якого тягав за краватку Сашко Білий (його знову впіймали на корупції, а згодом він висувався від “Опозиційного блоку” на своєму окрузі) та покидьком-гвалтівником, через якого Сашко прийшов з автоматом у кабінет вершителя правосуддя (дегенерата знову впіймали на згвалтуванні). Відтак, Арсен Аваков і влада (той же Петро Порошенко, на “Рошен” якого замахнувся загиблий) буде виглядати винною у фізичному усуненні “Лісника” за його антиолігархічну позицію. При цьому, складно буде пояснити як влада могла дати високу нагороду “терористу” і “диверсанту Кремля”, а заклики повстанця “Лісника” будуть знаходити відгук у всіх, хто розчарувався у владних запроданцях, ідеєю-фікс яких є швидкі гешефти за рахунок пограбування України. Але такі послідовники вчення “Лісника” навряд чи будуть повторювати його помилки, і будуть діяти більш обережно і негласно.

Сергій Вакула