«Вийшла на кілька секунд, щоб прогнати кота»: 18-річна мати із Прилук розповіла подробиці загибелі немовляти у ванні

«Вийшла на кілька секунд, щоб прогнати кота»: 18-річна мати із Прилук розповіла подробиці загибелі немовляти у ванні

18-річна Валерія Круш із Прилук розповіла, як потонув у ванні її 9-місячний син.

Мама немовляти, 18-річна Валерія Круш, родом із Черкаської області, років десять тому з матір’ю і старшим та молодшим братами переїхала в село Кути на Срібнянщині. Там мама зійшлася з місцевим мешканцем Сергієм Мостовим, у них є і спільний син (зараз йому 9 років). У серпні 2024-го Сергія мобілізували на військову службу, з 18 січня цього року він вважався зниклим безвісти. Тільки через дев’ять місяців рідні дізналися, що Сергій загинув. Його поховали 20 жовтня. Валерія каже, що сумує за ним, як за рідним, і що це не єдина її біда:

— Перший чоловік мене бив, і я на 3-4-му місяці вагітності втратила першу дитину. Я пішла від нього, зустріла в Прилуках другого чоловіка — Юрія Круша. Йому 49 років, він служить. Від попереднього шлюбу в нього є 15-річна дочка. Ми одружені майже рік. У нас народився Захарчик. Ми планували йому сестричку, і я знову завагітніла.

Того дня я купала синочка у звичайній ванні. На ньому був дитячий круг із бебі-бокса, ми давно купали дитину в ньому, і все було добре.

30 хвилин ми з ним разом гралися. Тут кіт у кухні почав бити посуд. Я вийшла буквально на кілька секунд, гиркнула на кота, повернулася — малий під водою, а круг на воді. Защібка відійшла (зісковзнула з мотузки, якою кріпилась до круга), хоч я її десять разів перевіряла, як і завжди. Я витягла синочка і намагалася його відкачати. Знала, що треба перевернути дитину лицем донизу, постукати кілька разів по спинці. Так і робила. Набрала «швидку». Вона їхала десь 15 хвилин. Я продовжувала робити синочку штучне дихання, натискала між ребрами, поки мене не замінив медик зі «швидкої»... Попри реанімаційні заходи врятувати життя Захарчика, на жаль, не вдалося.

Я написала Юрі, його відпустили зі служби, і він примчав додому. 19 грудня ми синочка поховали. Чоловік мене не звинувачує, а підтримує, бо вже пішов шостий місяць вагітності і через те, що я багато переживала, є загроза викидня. З цією вагітністю вже двічі таке було. Мене обстежили, хотіли покласти в стаціонар, але я не погодилась — треба було поховати сина... А сьогодні мені на допит.