Віртуальна врожайність та кеш: як «Епіцентр» та інші гіганти обходять соєве мито, грабуючи бюджет через ПДВ

Віртуальна врожайність та кеш: як «Епіцентр» та інші гіганти обходять соєве мито, грабуючи бюджет через ПДВ

«В яку ціну соя? А я купую чи продаю?»

Продовжуємо аналіз ефективності експерименту Юлії Свириденко з «соєвими правками», які з вересня 2025 року ввели 10% експортне мито на сою та ріпак для тих, хто його не виростив, а просто перепродає за межі України. Якщо ж соя дійсно ваша і ви змогли це довести, то можете експортувати без мита.

Усе це мало б стимулювати внутрішню переробку. В теорії.

Реальність показує, що головними бенефіціарами безподаткового вивезення агропродукції стали не дрібні фермери, а здебільшого великі агрохолдинги, які наловчилися скуповувати сою за готівку у дрібних фермерів та експортувати сою і ріпак без мита, роздмухуючи на папері свою врожайність.

У попередньому матеріалі я публікував перелік цих експортерів та описував схему видачі Торгово-промисловою палатою висновків, лише згідно з якими ви можете отримати право на безмитний експорт сої та ріпаку.

Але сьогодні - трохи про інше.
Про ціни та втрати.

Аналіз експортних баз та цін показує, що компанії, які сплачують 10% мита під час експорту впродовж дії закону, вивезли близько 1 млн тонн сої по середній ціні 12 880 грн за тонну.

А ті експортери, які застосовують пільгу (звільнення від мита), вивезли понад 1,1 млн тонн сої по середній ціні 16 660 грн/т.

Різниця на тонні складає 3 780 гривень.
І ця «виделка» цікава обом категоріям експортерів.
Ті, хто платять мито та занижують вартість, мінімізують сплату експортного податку.
На кожній тонні недоплата може становити 378 гривень, що в обсязі 1,1 мільйона тонн конвертується у 415 мільйонів гривень недоплат до бюджету.

А з іншого боку, безподаткові експортери, які везуть продукцію без мита, залюбки можуть роздувати ціну на сою для відшкодування або взаємозаліку сплаченого ПДВ (20%).
І це найулюбленіша гра в податкову оптимізацію великих агротрейдерів.

Класичний приклад - «Епіцентр», який з одного боку імпортує з Китаю значні обсяги товарів, а з іншого - експортує аграрну продукцію.
Замість сплати ПДВ при імпорті вони компенсують його неотриманням експортного ПДВ.

Гравці аграрного ринку розповідають, що великі посівні площі аграрних «монстрів» дозволяють «роздувати» на папері середню врожайність.
При реальній врожайності, наприклад, 1,8 т/га прописується врожайність 2,8 т/га, а ця віртуальна тонна просто скуповується в реальності за готівку у фермерів та потрапляє в обсяги безмитного експорту, що дозволяє претендувати на повернення або взаємозарахування ПДВ.

А фермерам немає куди і діватися, бо пробитися на експортний ринок та ще й по безмитній квоті майже неможливо.

Фактично це формує ринок фіктивного відшкодування ПДВ, який лише на сої доходить до кількох мільярдів гривень.

На аграрному ринку також переконують, що за схему з «соєвим ПДВ», яку якщо є охота легко побачити, податківці беруть 8% від заявленої суми.
Але я не дуже вірю в таку цифру. Думаю, не більше 4–5%.

Таким чином, усі вищезгадані зміни законів та постанов жодним чином не призвели до того, що соя та ріпак почали перероблятися на внутрішньому ринку України, а навпаки - стимулювали збагачення великих трейдерів та запустили кілька податково-митних схем.

І відкритим залишається питання реальної вартості сої.