«Добровільний злочинець» за 17 тисяч гривень: Чому справа депутата- хабарника з Черкащини Романа Похольчука виглядає як фікція, а не справжня боротьба з корупцією

Ця справа привернула широку увагу ЗМІ та журналістських спільнот, зокрема порталу «Антикор», не тому, що у ній фігурує «космічна» сума, чи сенсаційна схема. Навпаки, саме буденність сюжету і блискавичний фінал роблять її показовою для всієї антикорупційної системи. Ще б пак, адже в Україні гучних заяв від НАБУ і САП про «викриття топкорупції» хоч греблю гати.

Але реальних, переконливих вироків одиниці. Одна справа ефектно затримати і продемонструвати боротьбу, зовсім інша - довести провину в суді так, щоб у суспільства не залишалося того самого «осадочку» чи незручних запитань.

різне dxzzyqzdhyextyhzzzyzuetyxezzyzqrkyqrdzant

«Успішний» кейс по-тихому

У випадку з депутатом Черкаської обласної ради Романом Похольчуком, який добровільно визнав свою провину у скоєнні корупційного злочину (передачі хабаря 800 (!) євро), ми бачимо реальний вирок, що, на перший погляд, дуже позитивно. Але разом із ним вилазить ціла низка питань, які щодалі множаться, як гриби після дощу.

Ми бачимо, що публічний політик визнає вину у корупційному правопорушенні, підписує угоду зі слідством, погоджується на мінімальний штраф у 17 000 гривень, і на цьому – все, історія фактично завершується. Без демонстрації гучних доказів у залі суду і без повноцінного публічного розбору обставин. Навіть без переможного звітування.

І саме цей, останній нюанс виглядає досить красномовним. Ми добре знаємо, як антикорупційні органи уміють працювати на публіку - для камер, софітів і гучних заголовків. Ледь не миттєво після кожної «успішної дії» в телеграм-каналах, на офіційних сайтах і у Facebook-стрічках з’являються звіти про чергову «перемогу над корупцією». Картинка, цитати, правильні формулювання - усе працює бездоганно.

Втім, щодо цього рішення - тиша. Ви не знайдете гучних повідомлень ані на сайті НАБУ, ані у САП, ані у ВАКС. І це мовчання виглядає більш промовистим за будь-які пресрелізи. Можливо, тому що ця історія не вписується у звичний формат показових перемог. Бо замість тріумфу тут радше те саме відчуття, яке влучно називають «іспанським соромом».

Вирок, який залишає більше питань, ніж відповідей

Особливість цієї справи полягає в тому, що фактично не було прецедентів, коли фігурант корупційного провадження добровільно визнає себе винним за відсутності продемонстрованої суспільству переконливої доказової бази. Як показав моніторинг IAC, у залі суду від сторони обвинувачення так і не прозвучало необхідного обсягу доказів, який би зняв усі сумніви.

Чому ж тоді людина сама погоджується поставити на собі клеймо корупціонера, ризикуючи репутацією і кар’єрою, майже всім? Чи йдеться про щире каяття, чи про інші обставини? І чи є штраф у 17 тисяч гривень адекватним наслідком корупційного злочину такого масштабу?

Кейс депутата з Умані потрапив до моніторингу міжнародної місії IAC не випадково. У таких справах важливі не емоції, а факти: як саме працює механізм угоди, які аргументи звучать у суді, чи справді дотримано баланс між швидкістю процесу і справедливістю.

Саме тому справа Похольчука стала предметом підвищеної уваги журналістів, правозахисників і міжнародних спостерігачів. Вона може бути не просто черговим вироком, а симптомом того, як на практиці працює антикорупційна система.

Фабула справи

Отже, на початку лютого 2026 року Вищий антикорупційний суд затвердив угоду у справі депутата Черкаської облради Романа Похольчука.

У вироку судді Л. Задорожної від 02.02.2026 у справі № 991/644/26 зазначено, що провадження щодо депутата було виділено в окремий епізод 23.01.2026, а вже 28.01.2026 прокурор САП подав угоду про визнання винуватості, яку суд затвердив.

Фото: судовий моніторинг

Сама фабула розписана досить приземлено. Йдеться про комунальну землю в Умані, бажання підприємця придбати ділянку, рішення сесії міськради про проведення експертної оцінки та договір із суб’єктом оціночної діяльності. Далі у матеріалах з’являється оцінювач, який нібито вимагав 38 000 гривень за «не завищену» оцінку та позитивну рецензію.

У вироку містяться посилання на переговори у WhatsApp, передачу номера картки третьої особи, оплату через термінал самообслуговування, фото квитанції, підтвердження отримання коштів та подальший переказ частини суми оцінювачу.

Угода передбачає повне і беззастережне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю правопорушень щодо інших осіб. Частина умов співпраці у відкритому доступі не розкривається.

Суд окремо зазначає, що це нетяжкий корупційний злочин, потерпілих немає, матеріальної шкоди не встановлено, підстав для конфіскації чи запобіжних заходів у цьому епізоді немає. Аргументом на користь угоди названо суспільний інтерес швидкого розгляду справи та економію процесуальних ресурсів.

Підсумок визнання Р. Похольчуком, як передавачем хабаря, вини за ч. 1 ст. 368-4 КК України та штраф у 17 000 гривень.

Провина без доказів та відмова коментувати

Попри формальну завершеність процесу, залишається відчуття, що комусь була важливіша «картинка» результату, ніж повне встановлення істини.

За матеріалами засідань стало відомо, що Похольчук після викликів до НАБУ і довгих розмов з прокурором, змінив показання та почав стверджувати, що гроші вимагали полтавські оцінювачі. Раніше про вимагання він не заявляв. Це виглядає як суттєва зміна позиції.

Ключова дивина полягає в тому, що у суді сторона обвинувачення не продемонструвала об’єктивних доказів вимагання чи самої схеми в тому обсязі, який міг би розвіяти сумніви. За словами сторони захисту, у слідства не було ані аудіо, ані відеофіксації.

Конструкція фактично ґрунтується на словах самого Похольчука, які змінювалися з часом.

Виникає питання: навіщо публічній особі добровільно визнавати вину, якщо доказова база не виглядає переконливою? Чому штраф становить менше половини від суми, яка фігурує як «неправомірна вигода»? І чи є це реальним стримувальним механізмом?

Як стало відомо Антикор, після оголошення вироку журналісти різних ЗМІ намагалися отримати коментар Похольчука та його адвокатки. Зокрема, у мережі гуляє відео, де кілька знімальних груп намагаються поставити запитання у коридорах ВАКС. Проте, як видно по кадрах втечі фігуранта від ЗМІ, ні сам фігурант, ні його захисниця, адвокатка Світлана Каленська коментувати ситуацію не наважились, сховавшись від журналістів в туалеті. Відомо лише, що сторона захисту Похольчука заявляла на суді «що всі за і проти ретельно зважувались перед тим, як піти на угоду, і що угода була добровільною за ініціативи прокурора САП».

Фото: судовий моніторинг

А що ж за лаштунками насправді?

А от сторона захисту інших фігурантів цього кейсу, оцінщиків землі, уникати спілкування з журналістами не стала і погодилась детально пояснити нюанси. Зокрема, адвокатка оцінювачів Аліна Ірза надала ЗМІ розгорнутий коментар, у якому заявила, що кримінальне переслідування її клієнтів (оцінщики землі, яким Похольчук перерахував гроші начебто за вирішення потрібної оцінки землі, хоча попередньо заявляв, що ці гроші були за інші професійні послуги) стало наслідком відмови надати «потрібні» показання у межах іншого провадження. Цей коментар дещо розбавляє «тріумфальну» перемогу НАБУ і САП у викритті хабарництва у 38 000 гривень.

За її словами, провадження могло використовуватися, як інструмент тиску, а угода Похольчука - як спосіб уникнути власної відповідальності в обмін на вигідні слідству свідчення, без яких уся справа повністю розвалюється.

«Вся ця історія бере свій початок ще з кримінального провадження, у межах якого НАБУ і САП здійснювали кримінальне переслідування одного з міських голів західного регіону. За відсутності належної доказової бази для завершення тієї справи з бажаним для сторони обвинувачення результатом, виникла необхідність у резонансному «викритті». З цією метою до моїх Довірителів зверталися з пропозицією надати зручні для слідства викривальні показання. Після того як вони відмовилися брати участь у створенні сенсації та давати неправдиві свідчення, розпочалося їхнє власне кримінальне переслідування шляхом реєстрації низки кримінальних проваджень. Ми розцінюємо це, як спробу чинення процесуального тиску», - розповіла А. Ірза.

«Для розуміння логіки укладення угоди між Похольчуком Р.В. та прокурором необхідно повернутися на кілька кроків назад. У даному провадженні ми бачимо спробу використання кримінального переслідування не з метою встановлення істини чи захисту закону, а як інструменту примусу до надання показань, вигідних стороні обвинувачення в іншій справі.

Реєстрація провадження відбулася після встановлення органом досудового розслідування причетності Похольчука Романа Володимировича до придбання земельних ділянок в Уманській міській раді. Усвідомлюючи можливість настання для себе кримінальної відповідальності, він, на нашу думку, погодився змінити свої показання та надати стороні обвинувачення інформацію, яка відповідала очікуванням слідства, в обмін на уникнення власного кримінального переслідування.

Таким чином, позиція обвинувачення у цій частині ґрунтується виключно на показаннях особи, яка є зацікавленою у власному виправданні та мінімізації відповідальності», - повідомила захисниця.

Адвокатка також звернула увагу ЗМІ на окремий епізод: «За фактом надання Похольчуком Романом Володимировичем неправдивих показань Національним антикорупційним бюро України було зареєстровано кримінальне провадження № 52025000000000460 від 18.08.2025 року. Проте згодом воно було закрите за відсутністю складу злочину. Ми вважаємо це прикладом подвійного підходу, коли в одних випадках провадження реєструються детективами НАБУ для тиску, а в інших – закриваються без належної оцінки».

І окремо вона підкреслила:

«Сторона захисту неодноразово зверталася із заявами про можливі незаконні продажі земельних ділянок за участю Похольчука Р.В. та посадових осіб Уманської міської ради. Однак ці факти не стали предметом повноцінного розслідування. На наш погляд, відбувся вибірковий підхід, який підриває довіру до правоохоронних органів і ставить під сумнів об’єктивність їхніх дій».

Політична відповідальність та репутація: що далі?

Що ж, враховуючи всі ці обставини, постає питання про подальшу долю депутата, який визнав свою вину. Чи пролунає публічне вибачення перед виборцями? Чи буде дана оцінка з боку однопартійців з партії «За майбутнє»? Чи продовжить він працювати в обласній раді без жодних наслідків? Чи за таке «майбутнє» бореться Похольчук і його однопартійці?

Фото з ютюбу

Досліджуючи означену історію, Антикор також з’ясував, що кейс Похольчука включено до цікавого моніторингового проєкту Міжнародної мережі журналістів-викривачів спільно з громадським порталом «Наша версія», який фахово досліджує реакцію органів влади на вироки щодо різних посадовців, яких покарано за корупцію. Зокрема, у поле зору наших колег потрапила і справа Р. Похольчука. У матеріалі «НВ» зазначається, що відповідно до обставин вироку ВАКС, щодо Похольчука були надіслані журналістські запити до місця роботи фігуранта - Черкаської облради та офісу партії «За Майбутнє», членом якої він є. Мета цих запитів – дізнатись, як державні органи реагують на доведені факти корупції щодо власних співробітників. З матеріалу Світлани Мельничук ми дізнались, що на журналістський запит «Нашої версії» з Черкаської облради прийшла відповідь за підписом заступника Голови Романа Сущенка. В цій відповіді зазначено, що інформацію про вирок доведено до структур ради, однак чіткої позиції щодо подальших дій не озвучено.

Що залишає питання справжніх корупційних зв’язків відкритим. Адже, як стало відомо з відкритих джерел, у матеріалах справи згадується міський голова Умані Ірина Плетньова, яка за даними розслідувачів, є кумою Романа Похольчука. Сам по собі факт кумівських відносин не є правопорушенням, однак у поєднанні з історією навколо оцінки та можливого відчуження комунальної землі у м. Умань, цей зв’язок породжує додаткові запитання щодо потенційного конфлікту інтересів, прозорості рішень та впливу неформальних зв’язків на розпорядження майном громади.

НАБУ і САП: системний баг коштом українців

Підсумовуючи нашу історію, неможливо оминути ширше питання. А саме – проблему вкрай низької ефективності антикорупційної системи як такої, що всякий раз постає, коли йдеться про подібні справи. У різних ЗМІ, зокрема в аналітичній публікації УНІАН, або У публікації порталу «ФРОМ.УА», присвячених 10 рокам роботи НАБУ, детально аналізувалося співвідношення між мільярдними бюджетами органу та фактичними результатами його діяльності. Йшлося не лише про кількість відкритих проваджень, а й про відсоток доведених до обвинувальних вироків справ, співмірність витрачених ресурсів і суспільний ефект. Не випадково у даних публікаціях як приклад вкрай низької ефективності антикорупційних органів згадувався «кейс Похольчука»

Коли орган із бюджетом понад 2,5 мільярда гривень на рік, з тисячами штатних одиниць і потужною міжнародною підтримкою концентрується на справах, де фігурують суми на рівні 800 євро чи 38 тисяч гривень, це неминуче викликає питання про доцільність існування та пріоритети діяльності такого органу. У згаданому матеріалі наводилися приклади проваджень, які роками перебували у стадії слідства без реального просування, гучних затримань, що завершувалися перекваліфікаціями або мінімальними санкціями, а також угод зі слідством, які дозволяли фігурантам уникати реальних обмежень.

Додатково журналісти звертали увагу на системні проблеми: низький відсоток справ, що доходять до вироку; затягування розслідувань; витрати на міжнародні відрядження, технічне забезпечення та управлінські структури, які не корелюють із реальним очищенням влади. Критика лунала і щодо практики укладення угод у справах, де суспільство очікувало повного і публічного розкриття схеми, а не швидкого процесуального «закриття питання».

У такому контексті справа Похольчука виглядає не просто окремим епізодом, а наочним симптомом системної проблеми. Коли масштабна і дорога антикорупційна машина демонструє результат у вигляді символічного штрафу і добровільного визнання вини без розкриття ширшої картини, виникає закономірне питання: чи це і є та боротьба з корупцією, на яку українське суспільство витрачає мільярди гривень і покладає великі очікування?

Вікторія Лужанська, Микола Семенчук, за матеріалами ЗМІ та відкритих джерел, для Антикор