Страх перед бункером: Як вбивство Хаменеї розбудило найглибшу параною Путіна

Володимир Путін засудив убивство аятоли Алі Хаменеї, назвавши його "вбивством, скоєним із цинічним порушенням усіх норм людської моралі та міжнародного права". Проте він не уточнив, хто саме причетний до смерті духовного лідера Ірану.

Убивство, безумовно, пробудило у Путіна два найглибших інстинкти: глибоко вкорінену параною щодо власного життя та прагнення до політичного виживання, яке визначається перемогою над Україною — за будь-яку ціну, зазначають журналісти видання Politico.

Обидва ці аспекти проявилися у короткій заяві, опублікованій на сайті Кремля, де Путін засудив убивство Хаменеї.

Ця реакція була більш різкою, ніж та, що настала за захопленням на початку цього року іншого колишнього союзника Росії, президента Венесуели Ніколаса Мадуро.

Минулого разу, коли США та Ізраїль бомбардували Іран, журналіст запитав Володимира Путіна, як би він відреагував, якби внаслідок атаки загинув верховний лідер Ірану.

"Я навіть не хочу це обговорювати", — відповів російський президент і ухилився від відповіді.

Менш ніж через дев’ять місяців, після того, як у суботу аятола Алі Хаменеї загинув унаслідок цілеспрямованого удару, завданого Ізраїлем за підтримки США, у Путіна не залишалося іншого вибору, окрім як відреагувати.

У російських колах смерть Хаменеї викликала порівняння з поваленням іншого диктатора — лівійця Муаммара Каддафі у 2011 році. Тоді Путін був обурений, і у травні 2012 року, повернувшись на посаду президента після роботи прем’єр-міністром, він явно був рішуче налаштований розірвати відносини із Заходом.

"Саме смерть Каддафі стала переломним моментом у російській політиці — як зовнішній, так і внутрішній", — пише Олександр Баунов, старший науковий співробітник Центру вивчення Росії та Євразії ім. Карнегі в Берліні.

За словами Баунова, те, що США та Європа дозволили так жорстоко повалити світового лідера, Путін, колишній агент КДБ, сприйняв як "верховенство зради".

З роками Путін дедалі більше ізолювався від оточення. Під час пандемії коронавірусу він взагалі уникав контактів, а взаємодію з громадськістю ретельно планували і досі планують. А покійний Олексій Навальний навіть прозвав главу Кремля "дідом у бункері", натякаючи на те, що під усіма його резиденціями є розгалужена мережа тунелів і сховищ.

Проте повалення двох союзників Росії — Мадуро і Хаменеї — одне за одним спонукало деяких прокремлівських коментаторів порушити негласне правило, яке діяло з моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому: уникати відкритої критики США або їхнього президента.

Очолюючи цю кампанію, колишній президент Росії Дмитро Медведєв заявив, що атака США на Іран показала "справжнє обличчя" Трампа.

А російські пропагандисти почали відкрито стверджувати, що наступною метою Заходу стане Росія. Однак експерти зазначають, що навіть після ліквідації одразу двох союзників РФ у перші два місяці 2026 року, Путін не зробить нічого, щоб їм допомогти.

"Путін не збирається ризикувати своєю особистою безпекою, безпекою свого режиму чи своїм баченням національної безпеки Росії, щоб допомагати іранцям, північнокорейцям, китайцям або будь-кому іншому", — зазначив Сем Грін, професор російської політики в Королівському коледжі Лондона.

Для Москви іранська криза має низку переваг, серед яких перспектива зростання цін на нафту, розбіжності між Європою та США щодо атак на Іран, а також відволікання уваги Вашингтона від війни в Україні.

Ба більше, Путін володіє стримувальним фактором, якого не було ні в Каддафі, ні в Хаменеї: ядерним арсеналом.

Однак ядерна зброя не захищає від внутрішніх загроз. Якщо падіння диктаторів із союзних країн посилить побоювання Путіна, то вони, найімовірніше, будуть пов’язані не стільки з ракетами НАТО, скільки з палацовими інтригами.

За словами Гріна, російський президент як ніхто інший знає, що диктатори, які накопичили таку владу і утримують її так довго, як Путін, зазвичай залишають посаду одним із двох способів: "Або під арештом, або в труні".