«Це був білий день»: режисер Гіо Пачкорія пригадав, як у центрі окупованого Луганська співав гімн України

«Це був білий день»: режисер Гіо Пачкорія пригадав, як у центрі окупованого Луганська співав гімн України

Український режисер, актор та засновник театру "Маланка" Гіо Пачкорія після окупації Луганська майже чотири роки працював у місцевому українському театрі. Він пригадав сміливий вчинок, на який разом із колегами наважився у місті, яке вже перебувало під контролем російських окупантів.

За його словами, він з товаришами відкрито виконали гімн України просто в центрі захопленого міста. Про це Пачкорія розповів в інтерв’ю OBOZ.UA.

Режисер каже, що після окупації Луганська український музично-драматичний театр ще кілька років продовжував працювати українською мовою. За його словами, в репертуарі переважали саме україномовні вистави, а зал майже завжди був заповнений глядачами.

"З листопада 2014 року я почав працювати в Луганському українському музично-драматичному театрі, – розповідає Гіо Пачкорія. – Чесно кажучи, це були одні з найкращих років мого життя. Усередині театру панувала неймовірна атмосфера. Навіть у вихідні я приходив туди просто випити чаю з друзями, поспілкуватися. Хотілося хоча б на кілька годин забути про те, що відбувається за стінами театру. А зовні місто вже було зовсім іншим, усе навколо ніби стало сірим. Але що цікаво – нам не забороняли працювати українською мовою. Ми не ставили перед собою якоїсь гучної місії: мовляв, боремося за нашу культуру. Ми просто робили свою роботу. На будівлі театру, як і раніше, висів напис: "Луганський академічний український музично-драматичний театр".

Попри окупацію, колектив продовжував ставити вистави українською мовою, а одного разу актори навіть наважилися виконати гімн України просто в центрі міста. За словами режисера, все сталося спонтанно: "Ми сиділи в театрі. Трохи випили – саме трохи, не були п’яні. Грали на бажання в "Крокодила" чи "Еліас", уже й не пригадаю. І моїй команді випало завдання: вийти перед театром і заспівати гімн України. Ми вийшли. Нас було четверо чи п’ятеро. Це був білий день. Стали просто перед театром і заспівали: "Ще не вмерла України...". Нас навіть хтось знімав на відео. Тоді просто пощастило – ми не попалися".