Від підтримки Федорова до вимог відставки Сирського: Київ опинився на «невизначеній території» через протести

Від підтримки Федорова до вимог відставки Сирського: Київ опинився на «невизначеній території» через протести

Мітинги, що починалися як акції на підтримку колишнього міністра оборони Михайла Федорова, поступово переростають у протести проти головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, що ставить Київ перед новими політичними викликами.

Про це пише видання The New York Times.

Хоча учасники демонстрацій у столиці продовжують висловлювати підтримку українській армії загалом, зміна акцентів є показовою. Поява натовпу, який відкрито висміює генерала Сирського, свідчить про те, що Україна опинилася на новій для себе території. Історично вуличні акції завжди відігравали ключову роль у політичних процесах держави, і нинішня ситуація може бути передвісницею серйозних змін у суспільних настроях.

Один із лідерів протестного руху, колишній військовий медик Дмитро Козятинський, відкрито критикує дії головнокомандувача. У своєму дописі у Facebook він звинуватив генерала у деморалізації армії, саботажі реформ та створенні власних лояльних підрозділів. За словами Козятинського, керівництво ЗСУ також обмежує свободу слова та чинить тиск на солдатів, що викликає глибоке невдоволення серед активістів та частини військового середовища.

Натомість прихильники генерала Сырського наполягають, що подібна критика є несправедливою. Вони заявляють, що суспільне невдоволення, викликане проблемами з мобілізацією, високими втратами на фронті та роботою систем ППО, помилково спрямовується проти командувача, який керує військами. Окрім цього, у військових колах скептично ставляться до ідей ексміністра оборони Михайла Федорова щодо масштабної роботизованої війни, називаючи їх «фантазіями технократів», далекими від реалій бойових дій.

Критика армійського керівництва в українському медіапросторі не є чимось новим, а кадрові зміни, як, наприклад, звільнення Валерія Залужного у 2024 році через політичні ризики, вже ставали предметом гострих дискусій. Проте дотепер вуличні демонстрації рідко стосувалися питань безпекової політики, обмежуючись переважно темами підтримки військовополонених чи пошуку зниклих безвісти. Історики застерігають, що ігнорування владою таких протестів є небезпечним, нагадуючи, що масові виступи в різні часи — від періоду розпаду Радянського Союзу до подій 2004 та 2014 років — неодноразово ставали рушійною силою політичних змін у країні.