Неостанній яничар: як народний артист України керує театром окупантів у "ЛНР"
Михайло Голубович, зірка культового українського фільму "Пропала грамота", після російської окупації Донбасу залишився в Луганську й надалі очолює Луганський академічний український музично-драматичний театр. У ньому відбуваються офіційні заходи терористів "ЛНР", сам 72-річний Голубович отримав звання "народного артиста ЛНР" і в часи президента Януковича підтримував Партію регіонів.
Про народного артиста України, чий театр в ОРЛО продовжує ставити спектаклі українською мовою, пише "Новинарня".
У культовому для кожного українця фільмі "Пропала грамота" уродженець Черкащини Михайло Голубович зіграв одразу кілька ролей: Злого чоловіка (той, що наймав Дивного чоловіка), корчмаря, ватажка в пеклі, зрадника-яничара Петра, старосту, пана на полюванні, Григорія Потьомкіна).
Свого часу в інтерв’ю "Україні молодій" Голубович зізнавався, що вони з актором Іваном Миколайчуком плюндрували російський царат у Петергофі, пили горілку на ліжку в спальні Катерини ІІ і намагалися справити там нужду.
Михайло Голубович зіграв у театрі й кіно багато ролей, але найбільше – ролі козаків та інших історичних особистостей, які боролися за свободу українського народу. Серед персонажів, відтворених Голубовичем, – Тарас Бульба, Іван Сірко, Максим Тритуз, Петро Калнишевський, козак Джміль, отаман Ручка, командир УПА Кожух. Практично всі українці, яких показав на сцені луганський артист, є позитивними героями.
Уже багато років він живе в Луганську й працює в тамтешньому українському музично-драматичному театрі. При цьому в політику Голубович пішов лише після 2004 року, коли виступив на підтримку "двічі несудимого" Віктора Януковича і став депутатом Луганської облради від Партії регіонів.
У 2014 році, після захоплення озброєними сепаратистами та російськими найманцями будівель СБУ і ОДА в Луганську, Голубович не став відкрито на бік терористів, а дотримувався відносного нейтралітету, закликаючи сторони конфлікту до миру.
При цьому ще до початку російської окупації Криму й Донбасу літній артист позував у камуфляжі Збройних сил України з георгіївською стрічкою на грудях.
Під час активних бойових дій Михайло Голубович вирішив залишитися у Луганську і продовжив працювати в українському драмтеатрі.
– Ви не покинули Луганськ у найважчі дні, коли місто поливали "гради". Чому? – запитали Голубовича в одному з інтерв’ю для російських ЗМІ.
– Не міг залишити трупу. Знаєте, в кінці грудня [2014 року] в театр повернулася сім’я молодих акторів – Рита Колганова, моя колишня студентка, і її чоловік. Вони їхали – у них немовля на руках. Але приїхали, бо повірили мені. І луганчанам, які бачили мене на вулиці, це надавало впевненості: раз Голубович залишився, значить, і нам їхати не потрібно. Хоча, звичайно, дзвонили друзі, кликали пересидіти в Москві, питали, чим допомогти.
– Михайле Васильовичу, в період інтенсивних бомбардувань та обстрілу Луганська ви залишалися в місті. Виникало бажання поїхати? – запитували Голубовича журналісти одного з провідних сайтів бойовиків "ЛНР".
– Якось не думав про це. Тут залишалося більшість працівників театру, багатьом довелося навіть жити в його будівлі. Їм треба було допомагати. Я привозив у театр хліб, воду (на щастя, у сусіда була своя свердловина). А коли вже оголосили перемир’я, з’їздив провідати дітей.
Я глибоко переконаний в одному: творчість – вона як музика – не має національності. І не зовсім правильно, коли творчі люди втручаються в політику, вони – для іншого. Незважаючи на те, що довелося пережити луганчанам, сьогодні вони йдуть у театр, у них є потреба в духовній їжі. А від політики, думаю, вони вже втомилися.
До мене на вулиці, в магазинах часто підходять незнайомі люди: "Як добре, що ви тут! І театр працює? Ми обов’язково прийдемо". Це безцінно", – каже Голубович.
"Ніякого тиску, обмеження, цензури ми не відчули – жодного разу. Ми відкрилися як український театр, на відкритті я звертався до глядачів українською мовою – і це абсолютно нормально. Ще раз повторюся: мистецтво – поза політикою, поза національностями.
На нараді з першими керівниками республіки було чітко сказано: в Луганську працюватимуть і російський, і український театри. У нас завжди існувала двомовність, у нас завжди були прихильники двох культур. Навіщо ж це ламати? Навпаки, влада ЛНР намагається, якщо є можливості, підтримати наш колектив", – заявляє екс-Тарас Бульба і козак із "Пропалої грамоти".
На відміну від провідного донецького, Луганський академічний український музично-драматичний театр не прибрав слово "український" із назви і не перестав показувати вистави українською мовою.
"Вистави, вказані в березневій афіші, подані українською мовою, серед них переважають комедії та мюзикли, зокрема "Сватання на Гончарівці", "Таке єврейське щастя" і "Дамських справ майстер", – ідеться в статті Тетяни Терен "Кобзон vs Кобзар" на сайті "УП. Життя".
"У "незалежній" кричать про утиск прав україномовних жителів Луганської народної республіки. А вистави показують їхньою мовою! У залі майде 300 дітей, яблуку ніде впасти. Усі вони отримують солодкі подарунки із російської гуманітарки, що доставлена в рамках акції "Ялинка в Новоросію", - йдеться в передмові до інтерв’ю з Голубовичем на сайті Eg.ru.
Оскільки Луганський театр – один із небагатьох культурних закладів, роботу яких вдалося перенести на українську територію — в Сєвєродонецьк, "ЛНРівський театр" зіткнувся з нестачею акторів. Тож, як зазначає "УПЖ", Михайлові Голубовичу довелося набирати в трупу молодь і студентів.
"До речі, якщо в "ДНР" вирішили залишити "народних" і "заслужених" артистів, замовчавши при цьому слово "Україна", то в "Луганській республіці" в березні п’ятьом особам присвоїли звання "заслуженого артиста і працівника культури ЛНР", – йдеться в статті.
Михайлові Голубовичу присвоїли звання "народний артист ЛНР" 9 грудня 2015 року. Відзнаку вручав сам лідер бойовиків Ігор Плотницький.
"У винятковому порядку, враховуючи видатний внесок у розвиток і збереження вітчизняної культури, виховання молодого покоління в найкращих традиціях акторської професії, а також високу виконавську майстерність у створенні художніх образів, що стали надбанням вітчизняної культурної спадщини, та відданість театральному мистецтву… присвоїти почесне звання "народний артист Луганської Народної Республіки" Голубовичу Михайлу Васильовичу", – йдеться в указі ватажка терористичного угруповання.
Варто зазначити, що Михайло Голубович уже після окупації Донбасу зіграв кримського хана Іслям Герая в українському художньому фільмі "Гетьман".
Уже після цього Голубович грав сибірського купця Никифора Кулешова в російсько-українському серіалі "Последний янычар" про події кінця XIX століття й стосунки між турками і російськими козаками.
Також торік в інтерв’ю Eg.ru, відповідаючи на запитання про "роль мрії", Михайло Голубович сказав: "Є нереалізований проект про останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Івановича Калнишевського. Ми відзняли близько півгодини робочого матеріалу, і тут кудись поділися виділені на фільм гроші. За роль взявся тому, що це була дивовижна особистість. Тільки уявіть: отамана Січі обирали щороку, Калнишевський залишався на цій посаді десять років поспіль. Жоден сучасний політик такого авторитету не має. І друге: вперше зустрів сценарій, де без усякого політичного підґрунтя гідно показані українці і росіяни".
Найвідоміші фільми, в яких знімався Михайло Голубович: "Пропала грамота" (1972), "Як гартувалася сталь" (1973), "Кортик" (1973), "Дума про Ковпака" (1973-1976), "Ходіння по муках" (1977), "Комісари" (1969), "Мерседес" тікає від погоні" (1980), "Легенда про княгиню Ольгу" (1983), "Легенда про безсмертя" (1985), "Козаки йдуть" (1991), "Луна-парк" (1992), "Вишневі ночі" (1992), "Дорога на Січ" (1994), "Острів любові" (1995), "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001), "Тихий Дон" (2006), "Дума про Тараса Бульбу" (2009), "Лицар дикого поля" (2009), "Гетьман" (2015).
01 мая 2016 г., 10:04
