Скандал довкола театру на Подолі: на що варто звернути увагу насамперед

Скандал довкола театру на Подолі: на що варто звернути увагу насамперед

Одна заввага до "архітектурних дискусій". Взагалі-то, на добрий лад, новина мала б звучати так: уперше від доби Розстріляного відродження в Києві збудовано новий театр.

І це, їй-богу, – прекрасна новина! Історична.

Тому що, любі кияни та "співчувальники", в разі хто забув, – востаннє спеціалізоване театральне приміщення (в клубі "Харчовик", тій симпатичній конструктивістській будівлі на Контрактовій, де нині міститься Дитячий музтеатр), – було відкрито в Києві 1933 року (!): останнім відлунням уже "відстріляних" 1920-х.

Звідтоді – прошу вдихнути й видихнути – радянська влада не збудувала в Києві жодного театру (тільки кінотеатри, оскільки "из всех искусств для нас важнейшим является кино и цирк" (Ленін), та ще – Палац "Україна", що призначений був для партз’їздів, але і з ним вийшла погана історія: в "Музеї покинутих секретів" я відтворила її так, як тоді, в 1970-ті, її в Києві переказувано, в дійсності ж архітектор не "повісився в ЦК", а делікатно звідти вийшов і скочив з мосту в Дніпро, – й іще жодного разу ніде я тої історії, свідки якій іще живі, не прочитала в документальному викладі, – от же цікаво, і чому б же то?.. чому досі дружно мовчать на тему "советского культурного строительства" "києвознавці" й "києволюби"?..)

Скільки за СРСР було зруйновано театральних приміщень (як, наприклад, Дім дворянського зібрання на Майдані, "замінений" у 1975-1976 рр. Будинком профспілок) – це окрема тема, до якої теж іще "не дійшли руки". Ні в чому так переконливо не проявляється колоніальна політика, як власне в так званому "культурному будівництві", і "жодного збудованого театру в столиці за 83 роки" – для всякого тямущого найкраще свідчення, на який рівень "мєрзості запустєнія" було ту нещасну "столицю" приречено...

А ще це означає, що чотири (так, чотири!) покоління киян було наглухо відрізано від самого концепту сучасної театральної архітектури. Хто не сильно шариться за кордоном по європейських театрах – так і змушений був лишатися в своїх уявленнях про театральне приміщення на рівні "плюшу з балкончиками".

Подумайте про це, перш ніж обурюватися новим театром. Гарненько подумайте.

Може, тоді ви так само нетерпляче чекатимете в ньому першої прем’єри, як чекаю я, – щоб зацінити інтер’єр.))

І, можливо, порадіти – що ми таки потроху вилазимо із тьми нашої "колоніальної ночі"...

Оксана ЗАБУЖКО