Військовополонені українці стали заручниками права та політики

Військовополонені українці стали заручниками права та політики

За весь час проведення АТО на сході України, відповідно даних СБУ, більше трьох тисяч осіб (як цивільних, так і військових) потрапили у полон незаконних збройних формувань.

ОБСЄ, Міжнародний Комітет Червоного Хреста та низка інших міжнародних спостерігачів уникають терміну “військовополонений” та надають перевагу менш чітким словосполученням на кшталт “особи, які перебувають у примусовому утриманні невідомих збройних формувань” або ще більш абстрактне поняття – “утриманці”.

Кандидат юридичних наук, відомий адвокат Сергій Войченко у коментарі для журналіста ІНФОРМАТОРа розповів про міжнародно-правові ньюанси визначення статусу учасників конфлікту.

“Норми міжнародного гуманітарного права досить чіткі у підходах до визначення статусу таких осіб. Так, 4-та стаття Третьої Женевської конвенції визначає, що військовополоненими вважаються особи, які потрапили у полон до супротивника.

2-га стаття Третьої Женевської Конвенції визначає, що дана Конвенція застосовується у всіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них.

Друга частина цієї статті визначає, що дана Конвенція також застосовується у всіх випадках часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір.

Про те, що наша держава визнає себе стороною міжнародного збройного конфлікту, свідчить ціла низка нормативно-правових актів.

На початку 2015 року парламент прийняв постанову, в якій Україна визнала себе об’єктом воєнної агресії, а Російську Федерацію – державою-агресором. Окупація Криму була визнана законом “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, а постанови Верховної Ради від 17 березня 2015 року аналогічно встановили факт окупації частини Донецької та Луганської областей.

Владою було прийняте рішення називати конфлікт на Сході України “антитерористичною операцією, яка проходить в умовах особливого періоду”. Жодних офіційних затверджень про збройний опір, конфлікт чи війну не було, а отже усі вище описані норми МГП застосувати неможливо”, – пояснив Войченко.

Він зауважив, що згідно з законодавством України, статус учасника бойових дій дає право користуватись такими пільгами:

-безоплатне одержання ліків;
-першочергове безкоштовне зубопротезування;
-безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням;
-щорічне медичне обстеження;
-першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах та першочергова госпіталізація;
-виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи.

Окрім пільг, що пов’язані з отриманням медичної допомоги, Законом передбачені 75% знижки на користування комунальними послугами та безоплатний проїзд.

Однак нова постанова Кабміну не вирішує всіх проблемних питань. Наданню усіх вище перерахованих пільг передує службове розслідування, яке має встановити, за яких обставин полонили особу.

Тривалість службового розслідування – місяць. Однак за рішенням командира воно може бути продовжено на той самий строк. Варто наголосити на тому, що така затримка надання державної допомоги суперечить вимогам Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки виплата грошового забезпечення та надання пільг здійснюється до повного з’ясування обставин захоплення бійця в полон.

У коментарі для журналіста ІНФОРМАТОРа Олександр Данилюк – український громадський діяч та правозахисник розповів про те, що невизначеність українського законодавства ускладнює процес надання соціальної та правової допомоги учасникам збройного конфлікту .

“Законодавство України визначає, що одним із видів терористичної діяльності є захоплення незаконними формуваннями заручників. Статус військовополоненого – ніде не закріплений.

Якщо провести порівняння між термінами «заручник» та «полонений», в аспекті конфлікту на Донбасі, то слід зазначити, що більш доречним є все ж таки використання поняття «полонений», стосовно постраждалих осіб.

Оскільки офіційного оголошення війни, як такої, у нас не було (це, між іншим, не залежить від внутрішнього українського законодавства, тому що для війни, як для міжнародно-правового явища, потрібно, щоб учасниками були саме суб’єкти міжнародного права), то статусу військовополонених нашим бійцям, на жаль, надати неможливо.

Також має бути визнаним той факт, що на Сході немає сепаратистів, а є безпосередня російська агресія. Наші хлопці перебувають не в заручниках у терористів, а у полоні російських військових.

Тому в даних випадках державі недостатньо обмежуватися лише документуванням порушень норм гуманітарного права, що відбувалися стосовно полонених – слід враховувати необхідність реабілітації та реінтеграції осіб, що повертаються після полону у мирне життя”, – пояснив Данилюк.

Учасники АТО, які вийшли з полону, можуть претендувати на медичну допомогу на підставі отримання статусу учасника бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту

Командир батальону ОУН Микола Коханівський вважає, що сам факт наявності збройного конфлікту, незалежно від того, чи офіційно визнають сторони такий конфлікт як війну, є достатнім для застосування до нього норм міжнародного гуманітарного права.

“В Україні досі не створено жодних державних програм підтримки та соціального захисту, а сама система державної допомоги полоненим має ряд прорахунків та недоліків.

У нашому батальоні був лише один випадок захоплення бійця у полон. Ми його дивом визволили, але, як добровольцю, по-суті, ніяких особливих прав йому не було надано. Він був важко поранений, втратив око, майже не працює нога. Держава йому нічого не надала”, – підсумував Коханівський у коментарі для ІНФОРМАТОРа.

Військовополонені становлять особливу категорію, адже вони сприймаються супротивниками як засіб для помсти. До них не ставляться як до людей. Катування завдають не тільки фізичних страждань, але й мають на меті повністю виснажити полоненого.

31.07.2014 Поранений український воєнний, взятий у полон під час бою за місто Шахтарськ

При проведенні аналізу пояснень осіб, які пережили полон, можна зробити висновок, що в більшості випадків до них застосовувався фізичний вплив. Полонених могли бити руками, ногами, молотками, палками, металевими трубами – будь-якими речами, які могли потрапити під руку терориста. Проти беззбройної особи супротивником також застосовувалась пневматична зброя та електричний струм.

31.07.2014 Український десантник, взятий у полон в ході бою за Шахтарськ

Подібна поведінка з полоненими є своєрідною «розвагою» для терористів. Особливо жорстоко агресія до українців проявляється, коли російські військові перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

За три роки війни у нашій країні не було створено жодних державних програм підтримки та соціального захисту для полонених та їх сімей, а їх статус досі залишається невизначеним.

Уникаючи терміну “військовополонені”, міжнародна спільнота та українська влада ще більше унеможливлює покарання терористів за незаконне поводження з полоненими.

Через низький рівень нормативного регулювання цих питань і суперечливість законодавства України, подальша доля військовополонених передається на розсуд високопосадовців та чиновників.

Пройшовши через тортури полону, людина після повернення до мирного життя не повинна страждати від безправ’я та соціальних негараздів.

Критично необхідним є внесення змін до діючого законодавства та визнання подій на Сході – воєнним конфліктом.

Лілія Кузьменко
для ІНФОРМАТОРа