Отар Довженко: розмову треба починати з відповідальності Ахметова

Отар Довженко: розмову треба починати з відповідальності Ахметова

Довести, що Ахметов причетний до сепаратизму, що він є одним із паліїв, творців біди на Донбасі – елементарно.

Ситуація з Ахметовим і його заблокованими фурами – це приклад того, наскільки чудернацькою є система морально-етичних координат, у якій ми з вами перебуваємо.

Усі знають, що до сепаратистських виступів на Донбасі був причетний Ахметов. Усі бачили розслідування, які доводять, що серед проводу «ДНР» було багато і ще залишається чимало його людей. Я впевнено можу говорити про медійну складову – канал «Україна» виправдовував і відбілював проросійські мітинги до того, як сепаратисти взяли в руки зброю, визнавав ДНРівську владу в Маріуполі тощо. Усі знають, що бандити з батальйону «Восток» охороняють об’єкти Ахметова від розграбування. І так далі.

Довести, що Ахметов причетний до сепаратизму, що він є одним із паліїв, творців біди на Донбасі – елементарно, це вже не раз доведено. Але величезні гроші та вплив, який він має на економіку та політику, забезпечують йому беззастережну індульгенцію. Таку, що ніхто особливо й не говорить про всім відомий причинно-наслідковий зв’язок. Ніхто навіть не думає в цей бік.

В тему: Луценко: Ринат Ахметов - попутчик украинской революции, без него мир в Донецке невозможен. Видео

Ахметов недоторканний і ми з цим не сперечаємось.

І навіть навпаки. Якщо ви спробуєте підняти цю тему в фейсбуку, вам неодмінно негайно напишуть щось типу «поки провина не доведена судом», «є органи правопорядку – нехай проводять розслідування» - коротше, всі ці сучасні варіанти пропозиції звертатися зі скаргами в Організацію Об’єднаних Націй. Тобто є багато людей, які не просто примирилися зі статус кво, а готові активно його захищати – без власної грошової зацікавленості, з якихось інших причин, можливо, в межах стокгольмського синдрому. Або ж переведуть дискусію в площину проклять на адресу влади, яка не карає Ахметова – хоча чому би владі не вибачити Ахметова, якщо його вибачила навіть найактивніша, «майданівська» частина суспільства?

І тут виникає ситуація з заблокованими фурами. І вона обговорюється взагалі без урахування того, що це – крім допомоги голодним – ще й велика піар-акція (я вже писав – щодня мінімум один, максимум чотири, в середньому два сюжети на каналі «Україна» і ще багато де) Ахметова. І обговорюється так, ніби з Ахметовим усе ОК. Дискусія відбувається у площині «прирікати старих і немічних на голодну смерть чи ні», «годувати сепаратистів чи ні». Чи передавати сферичну у вакуумі гуманітарну допомогу на схематичну окуповану абстрактними терористами територію заради конкретної голодної бабці, з якою ми знайомі завдяки репортерам?

Ясно, що аргументи за «годувати» будуть сильніші – на їхньому боці емоційна правда, під їхнім тиском ми рано чи пізно погоджуємось, що нема різниці, хто годує голодних Донбасу, і не так страшно, якщо частина гуманітарки потрапить до сепарів, а в разі чого нас доб’ють останнім аргументом – «а скількох голодних нагодували ви?».

Але в Україні-за-яку-ми-стояли-на-Майдані розмову треба було би починати з відповідальності Ахметова.

Отар Довженко

Аргумент