Якби не Революція гідності: венесуельський сценарій переобрання Януковича

Якби не Революція гідності: венесуельський сценарій переобрання Януковича

Венесуельський президент Ніколас Мадуро вкотре переміг на виборах голови держави. Переміг, незважаючи на повну економічну розруху в країні, відсутність товарів, продуктів і просто грошей.

Переміг, попри бойкот виборів з боку опозиції і відсторонення від участі в голосуванні її провідних кандидатів на посаду президента. При цьому основний суперник Мадуро, Анрі Фалькон, якого багато хто з опозиціонерів вважає зрадником за його згоду брати участь в організованому владою спектаклі, звинувачує Мадуро у фальсифікації підсумків голосування.

Перемога Мадуро – відповідь усім тим шанувальникам "справжньої демократії", хто говорить нам, прихильникам Майдану 2013-2014 років, що ми своєю участю в народному протесті порушили процедуру. Що насправді потрібно було тільки трохи потерпіти, дочекатися чергових – ну або в крайньому разі позачергових – президентських виборів і обрати нового голову держави. І тоді не було б ані смертей на Майдані, ані анексії Криму, ані війни на Донбасі. І економічних проблем теж не було б. І Януковича не було б.

Так ось, Янукович би був. Його переобрали б – як переобрали Мадуро. Партія Мадуро давно все програла в Венесуелі, не має навіть більшості в парламенті. Але Мадуро ігнорує парламент. Він може собі це дозволити – тому що контролює силові структури, судову систему й виборчі комісії.

У Януковича були рівно такі ж механізми контролю. Прихильники для танців на площах у разі його перемоги теж знайшлися б – адже ми ж на власні очі бачили Антимайдан. Так, цих прихильників була б меншість – але хто б про це дізнався?

Влада без проблем підтасувала б і явку, і підсумки голосування. Голосування, до участі в якому не був би допущений жодний реальний конкурент диктатора. Втім, якийсь підставний конкурент теж звинувачував би Януковича у фальсифікації – й інтерв’ю з ним показували б і по російському телебаченню, і в студії Савіка Шустера (Шустер, як ви розумієте, теж залишився б). Щоб ми бачили, яка в нас демократія – ось, людина звинувачує владу у фальсифікаціях і йому нічого за це не буде.

Анексії Криму та війни на Донбасі, звичайно, не було б – навіщо окупувати якісь окремі шматки чужої землі, коли ти господарюєш у всій країні? А ось смерті могли б бути – опозиційних політиків і журналістів, критиків режиму, просто людей, які були б незадоволені кримінальною владою. Владою, яка правила б Україною десятиліттями – як режими Мадуро, Путіна або Лукашенка. І все було б Донбас.

Тільки ніякої демократії не було б – утім, навіщо вона потрібна тим, хто впевнений, що краще гривня по 8, ніж демократія.

Так ось ніякої гривні по 8 не було б. Була б економічна розруха, пов’язана з тотальним розкраданням країни – власне, 2013 року вона вже починалася. Майдан і розклад держави Януковича тільки прискорили цей неминучий крах. Прискорили – але і створили можливості для реформ і змін. А так ніяких умов не було б. Ми жили б на подаяння Путіна – а в нього грошей не вистачає і на своїх.

Втім, одна відмінність у тій економічній ситуації від ситуації, що є сьогодні, була б. Тим, хто посмів би обурюватися гривнею по 25 (або по 45, хто знає), швидко вибили б зуби. А ті, хто залишилися при зубах, навчилися б мовчати або аплодувати – адже в нашого суспільства хороша радянська школа пристосуванства й колабораціонізму.

І зараз ми з вами не читали б зі співчуттям і подивом новини про Мадуро, а готувалися би до чергових виборів Януковича, обговорювали б, як Путін подивився на нашого донецького "дуче" на своїй інавгурації і кому Янукович передасть владу – Медведчукові або своєму синові Олександру. Це й були б усі наші з вами новини. Але це не були б новини України. Тому що ніякої України фактично не існувало б.

Віталій ПОРТНИКОВ