"Маршрутка – це такий чудовий приклад звички до приниження", – журналістка

"Маршрутка – це такий чудовий приклад звички до приниження", – журналістка

Про захист права на приниження. Друзі, а от вас же теж коробить від оцього насильства в маршрутках «передайте за проїзд»?

Взагалі маршрутка – це такий чудовий приклад щоденної податливості і залізобетонної звички до приниження! 

У мене в пам’яті на все життя відклалася велика ср*ка однієї жінки, затиснута між дверима 724-ї маршрутки Либідська-Іванковичі. 

Поки двері «Богдана» на ходу натужно ковтали її сідниці у квітчастому платті, вона пітною рукою простягала водієві 20 гривень, щоб же він не подумав, що вона такого клопоту йому завдає даремно.

Років десять тому я пережила шок, коли, сидячи біля водія, відмовилась передавати "за проєзд", і вся переповнена маршрутка буквально накинулась на мене. 

У відповідь на мої аргументи про їхні права, про оплачений проїзд, про те, що перевізник економить на ставці кондуктора і змушує пасажирів безкоштовно виконувати його роботу, про те, що водій наражає їхнє життя на небезпеку, рахуючи гроші під час руху, я почула масу контраргументів: від «рассєлась тут», «шо, тяжко передати гривню?» до «рот закрий» і «прінцеса бл*дь». 

Тобто якщо ти говориш людям про їх права, ти кидаєш виклик пасажирському договору маршрутки, який передбачає добровільну відмову від цих прав і визнає нормою колективну згоду на приниження гідності. 

А от агресія щодо свідка цього колективного приниження – це дуже цікава психологічна штука, чиста достоєвщина. Мені здається, що вона сильно пов’язана з нашими глибшими суспільними вавками. Зокрема опором декомунізації, несприйняттям історичної правди, свідомістю громадян на виборах і так далі.

Мирослава БАРЧУК