Ми з Європи і не йшли. Галичани - європейці forever

Ми з Європи і не йшли. Галичани - європейці forever

З деяких пір події українського політичного життя викликають у мене почуття неусвідомленої тривоги і приреченості. Ніби я стою на палубі «Титаніка», вже зіткнувшимся з айсбергом, і хоча лайнер ще на плаву і зберігає цілком горду поставу, відчувається, як стогне і здригається палуба від колосального потоку крижаної атлантичної води, що рветься у пробоїну, і години прекрасного розкішного пароплава вже полічені.

Почуття це загострилося, коли я прочитав інтерв’ю першого президента України Леоніда Кравчука агентству «УНН» і зрозумів, що найстаріший і найдосвідченіший український політик стоїть десь поруч на спардеку «Титаніка», і його думки про те, що «Україна близька до розпаду, оскільки вже втрачає території » і що « ... жоден з попередніх президентів нічого не зробив для зміцнення єдності країни », повністю збігаються з моїми.

Необхідно додати, що Леонід Макарович озвучив свій коментар 22 січня, у день національного свята Соборності України, що знаменує історичне об’єднання Західної і Східної частин країни у 1919 році, яке послужило прологом до створення української держави в його сьогоднішніх кордонах. Цій обставині, напевно, були раді жителі центральної і східної України, що умить отримали солідну територіальну надбавку, але для Галіції і Буковини, з коренем вирваних з благополучного цивілізованого життя в Європі, об’єднання було наповнене швидше трагічним змістом. Наступні десятиліття тільки підтвердили цей трагізм - найжорстокіше придушення більшовиками національно-визвольної боротьби у роки світової війни, безглузді соціальні експерименти Хрущова, придушення будь-яких ознак вільнодумства у брежнєвську епоху, безкінечне затягування поясів в ім’я божевільних імперських амбіцій маразматичного керівництва - це далеко не повний перелік бід і випробувань, які звалилися на голову населення Галичини.

Збіг мого умонастрою і похмурого прогнозу президента Кравчука привів мене до неминучого відкриття: щоб корабель українства не став "Титаніком", треба позбавити його від сусідства з горезвісним айсбергом, який по суті своїй - чужий, прямо ворожий українству східно-український менталітет, наскрізь просочений російським духом. Можна скільки завгодно говорити про євроінтеграцію і кричати, уподібнюючись молодикам на Майдані: "Україна - це Європа!", але це нікого не наблизить до Європи ні на крок. Тільки ми, галичани, чиї діди і батьки народилися і виросли в Європі, чия історична пам’ять зберігає прекрасні спогади про спокійне життя у містах, що несуть відбиток прекрасної європейської архітектури, у багатих охайних селищах, серед доброзичливих, працелюбних сусідів, тільки ми можемо з упевненістю сказати про себе : "Ми – Європа!". Галіція, будучи частиною України-Русі у вигляді Галицько-Волинського князівства в епоху раннього середньовіччя, ніколи не була частиною Російської імперії, і значно менше, чим інша Україна знаходилась у складі Радянського Союзу. Галіція зберегла у чистому вигляді дух істинного українства, і її жителі говорять на сьогоденні, не зіпсованій русифікацією українській мові, на відміну від депутатів і київських чиновників, що говорять на "мові" з відразою, долаючи нудоту, і з полегшенням переходять на російську. Наша греко-католицька церква щасливо уникнула диктаторського гніту ортодоксального російського православ’я, пройнятого ідеями імперського мілітаризму і украй консервативного у буденному житті. Тому ми, Галіція і Буковина, будучи ідеологічним і духовним центром українства, і є справжня Україна, гідна по праву зайняти історичне місце у ряді цивілізованих націй європейського континенту.

У ці трагічні дні, коли Україна з крайньою напругою сил веде важку, кровопролитну війну ( не потрібно лицемірити і ховатися за формулюваннями АТО, ЧП і так далі - це справжнісінька війна) на Донбасі, ми повинні запитати : "По якому праву люди з далеко не українським походженням Вальцман, Гройсман і Сеня Сайентолог ( у бабусиному дівоцтві - Бакай), а також харківський вірменин Аваков і випускник інституту червоних шпигунів Наливайченка кидають у криваву донбасівську м’ясорубку колір галіційській молоді, винищуючи тим самим кращу частину генофонду істинного українства?". Ви подивіться зведення бойових дій і переконайтеся, що серед поранених і звільнених полонених в основному вихідці з карпатських областей, але абсолютно немає представників того ж Харкова, Дніпропетровська або Одеси. Поясніть, за які ідеали повинні битися і віддавати свої життя галіційські парубки? За єдину, неділиму Україну? Але її вже немає, вже бездарно втрачений Крим, вже палає вогнем Донбас і, з урахуванням непримиренності сторін, погасити це полум’я, мабуть, можна тільки шляхом повного знищення всіх учасників конфлікту або за рахунок втручання провідних світових гравців - США і Росії, чого доки не передбачається. Пора, нарешті, зрозуміти, що конфлікт цей - не локальне розбирання за пріоритет у діленні копійчаних муніципальних бюджетів, а зіткнення цивілізаційного характеру, і вражений бацилою українофобії Південний Схід вже ніколи не буде повноцінною частиною унітарної української держави. Звичайно, при цьому і мови бути не може про те, щоб подібне утворення на будь-яких правах стало членом єдиної європейської спільноти, і ми, убивши два десятки років на безплідні очікування європейського раю, ще невідомо скільки десятиліть повинні будемо топтатися як грішники біля воріт Святого Петра, зробивши заручниками цього очікування вже своїх дітей і онуків.

Але якщо це так, а це, на жаль, так, то для нас настав час, щоб з всією визначеністю сказати Києву - всі роки незалежності ми - жителі Галіції і Буковини, прагнули об’єднати українців у розумінні здорових основ українства, гордості за високі прояви національного духу і досягнення національної культури. З гіркотою і жалем ми бачимо, що наші зусилля виявилися марними, добрі спонукання наштовхнулися на злу волю ксенофобів, і не наша провина, що це привело до кровопролитного конфлікту. Центральна влада, як справедливо зазначив президент Кравчук, нічого не зробила для ліквідації проблеми і об’єднання країни. У цих умовах ми заявляємо: наша позиція - заради збереження генофонду нації і здорових коренів українства, Галіція і Буковина у складі Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської і Чернівецької областей повинні оголосити про створення самостійної держави з проведенням державного кордону по лінії нинішнього адміністративного ділення і просити європейські держави про дипломатичне визнання в якості Галицької республіки, а у разі приєднання Рівненської та Волинської областей, де високий відсоток аналогічного настрою, відповідно, Галицько-Волинською республікою. (Це, до речі, дозволить вирішити проблеми з енергопостачанням регіону за рахунок потужностей Рівненської АЕС).

Цей заклик ні в якому разі не повинен розглядатися як спроба сепаратизму, навпаки, це - початок шляху до реальної євроінтеграції, за яким може піти і решта України, якщо дозріє духовно для сприйняття європейських цінностей. Наш обов’язок - не дати принести у жертву основи українства заради кривавої авантюри, затіяної київською владою на догоду амбітному і ненаситному клану олігархів. Потрібно позбутися важкого, обтяжливого причепа у вигляді чужих нам по духу регіонів, що гальмують справу євроінтеграції, і вступити у сім’ю європейських народів, очищеними від проклятого радянського минулого.

Для цього сьогодні дозріли всі умови. Заклики до відділення і створення самостійної держави звучали неодноразово, у 1994, 1999, 2007, 2010 рр., але носили швидше декларативний характер, будучи тактичними гаслами у політичній боротьбі проти "донецької мафії" і використовувалися для того, щоб загрозою територіального розпаду обложити прибічників Януковича. Тепер ми можемо перевести ці заклики у практичну площину. У нас є масовий громадський рух - Європейська Галицька Асамблея, є ряд інтелектуалів, що становлять ідеологічне ядро цієї організації, - Володимир Павлів, Орест Друль, Богдан Панкевич і Ігор Мельник. Є оформлена політична сила - партія "Самопоміч", що зробила крок з нульової відмітки відразу на третє місце на виборах у Верховну Раду, і є, нарешті, її визнаний лідер - мер Львова Андрій Садовий, який має всі необхідні якості, щоб зайняти пост вищого керівника майбутньої держави. Але головне - є політичний момент для прийняття відповідального рішення, упустивши який, ми можемо зіткнутися з хаосом, знищенням державності та винищенням нації. Протаранений український «Титанік» піде на дно, не отримавши жодного Оскара.

Політичне обличчя нової держави має бути визначено вже у перших державних актах і конституції - демократична форма правління, визнання європейських цінностей у якості громадського пріоритету, демілітаризація, відмова від масштабних збройних сил, неприєднання до військових блоків і вічний нейтралітет, запорукою якого міг би стати Договір про колективну взаємодопомогу з сусідніми країнами: Польщею, Угорщиною, Чехією та Австрією. Звичайно, учасником такого договору повинна б стати й Україна, але цьому, швидше за все, завадить неминуча негативна реакція у Києві на відділення Галичини. Нервова реакція влади, навіть у самих крайніх проявах, не повинна нас лякати, бо подолавши її, ми зміцніємо як самостійна нація і прокладемо автобан в Європу для тих в Україні, хто проявить до нас співчуття і розуміння.

Супротивники галіційської держави передрікають йому, у разі відділення, швидку і неминучу економічну смерть. Економіка, дійсно, має ряд проблем. Регіон не багатий природними ресурсами і сільськогосподарськими угіддями, а на це багато років нашаровувалося традиційне відношення Києва до Галичини, як до милої, фольклорної, на зразок індіанських резервацій у США, околиці, не заслуговуючи серйозних вкладень у розвиток економіки, що і зумовило відстале положення краю. На 2010 рік показники валового регіонального продукту у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях склали відповідно 41655, 12726 і 20446 млн.грн. (Харківської і Дніпропетровської областей -65293 і 116 136 млн.грн. Відповідно). Регіон давно є лідером за кількістю гастарбайтерів, які виїжджають на роботу у країни Західної Європи. Аграрний сектор виробляє близько 3% загальноукраїнської продукції, на жаль, природні умови заважають подальшому розвитку цієї галузі.

Але, з іншого боку, Галіція має і безперечні переваги - геополітичне розташування у центрі Європи, розвинена транспортна інфраструктура, що включає трубопровідні і електроенергетичні магістралі, можливість розвивати харчову, паперову, електронну промисловість. Розвиток гірничо-лижних курортів, етнографічного і екологічного туризму може стати справжнім трампліном економіки. Нам необхідно врахувати досвід прибалтійських республік і інших малих держав Європи по будівництву незалежних економік, виділити ключові галузі, які можуть стати основою якщо не процвітання, то стійкого розвитку, довести їх інвестиційну привабливість для західних партнерів і забезпечити оптимальне фінансування, щоб створити міцний фундамент економічної самостійності.

Нам буде дуже важко на першому етапі, але всі нові держави народжувалися у муках, а на нас лежить історична місія - зберегти нашу маленьку Галіційську Україну в ім’я майбутнього Великої України.

Євген Жилін, СпецКорр