“Після катувань я зрозумів, що не боюсь померти”, – релігієзнавець про полон

“Після катувань я зрозумів, що не боюсь померти”, – релігієзнавець про полон

27 грудня 2017 року відбувся наразі останній і найбільший обмін полоненими за час війни на Донбасі. Тоді додому повернулось 74 наших хлопця. Бойовикам Україна віддала 233 людини. Тоді у список на обмін потрапило і прізвище науковця та релігієзнавця Ігоря Козловського, який провів у полоні 700 днів.

Науковець розповів журналістам 24 каналу про події 27 грудня 2017 року, тоді більшість полонених хвилювалася до останнього, думали, щось піде не так, і їх знову повернуть до СІЗО та підвалів. 

“Тебе вже везуть на волю, в тебе вже навіть документи є, що ти вже звільнений, але ти перебуваєш в умовах автозаків, навколо тебе ворожі люди з автоматами”, – пригадав релігієзнавець.

Камінь із серця впав, коли прибули на місце обміну на окупованій території та побачили Ірину Геращенко. А коли пересіли в наші автобуси й заїхали на територію вільної України – до сліз розчулилися.

“Коли ми побачили синьо-жовтий прапор, то були сльози на очах. Тоді я зрозумів, що все залишилось позаду. Починається нове життя”, – розповів колишній полонений.

У неволі Ігор Анатолійович пробув 700 днів. Викладача Донецького національного технічного університету бойовики затримали наприкінці 16 січня і звинуватили в нібито “незаконному зберіганні вибухових речовин”. А згодом так званий “суд” аргументував арешт Козловського, що він є “особливо неблагонадійний громадянин”, бо мав контакти з членами партії “Свобода”. Науковець побував у СІЗО і підвалах так званої “ДНР”, в одиночних камерах. Розповів, що психологічний тиск може бути навіть страшнішим за фізичний.

“Коли я повернувся після перших катувань, то перша моя думка була, що я не боюсь померти. Якщо я не боюсь померти, то вони вже мене не дістануть. Але я ж повинен жити, адже я боржник любові, я люблю своїх рідних, близьких, друзів, Україну”, – сказав Козловський.

В одиночних камерах та так званих “камерах смертників” дехто з бранців навіть замислювався про суїцид. І Ігор Козловський неодноразово їх розраджував. За його словами, найголовніше повернути людині сенс життя.

За цей рік Козловський побував у вісьмох країнах, виступав у парламентах, і скрізь розповідав про свій досвід. Адже прогулюючись у спокійному Києві, куди переїхала вся його родина, він пам’ятає, що на його окупованій Батьківщині – в підвалах так званих “ДНР” і “ЛНР” – у камерах смертників перебувають українські політв’язні. Про них не можна забувати і їх треба визволяти.