Таке було б, якби колишня влада не застосувала проти свого народу силу. Бо до брехні у нас всі давно звикли й терплять це, а ось побиття - ні. Це стало зрозуміло ще з Врадіївки.
Москва б призначила Януковича на другий термін. Щоб це виглядало законно, на кожній виборчій дільниці зробили б масові фальсифікації. Серйозних протестів це б не викликало, бо люди звикли до підтасовки голосів, більшість суспільства інертна.
Міністром культури лишився б Табачник. Під його керівництвом й надалі переписували б наші підручники історії за зразком російських. Дітей би вчили, що Росія перемогла у Великій вітчизняній війні. А сам термін "Велика вітчизняна" підмінив би остаточно загальновизнаний "Друга світова".
Українська культура розвивалася б прогресивніше, ніж зараз. Бо влада Януковича ненавиділа все українське, їм воно було чуже. Тому наші музиканти, письменники, режисери були в опозиції до влади. Продукували все нові й нові продукти творчості, аби боротися із "регіоналами". Зараз же влада байдужа до культури, а митці сподіваються на лояльність Мінкульту, тому культура не на підйомі.
Якби революції не було, українці й далі раділи б концертам Кобзона, він би сюди їздив, як додому. Журналісти б охоче брали інтерв’ю у російських акторів та письменників. По телебаченню показували б ще більше російських серіалів. В Україні б теж знімали фільми, але за замовленнями росіян - російською мовою та з російською ідеологією.
Крим би не анексувала Москва, Донбас - також. Хоча населення там лише формально було б українським, ментально продовжували б життя в просторі сусідньої держави. Курс долара лишався б на рівні 8-9 гривень. Щоб його утримувати, уряд підсів би на чергову кредитну голку Росії. Ціни б майже не зросли. Проте за кілька років мали б величезний обвал національної валюти - як в Білорусі.
Активно брали учать у революції щонайбільше 5 мільйонів українців. Решта й досі не розуміють її переваг, чекають на підвищення зарплат і пенсій.
Проте змінилося багато. Як було, вже ніколи не буде. В усіх містах почали валити пам’ятники Леніну, перейменовувати вулиці. Виходити на демонстрації із портретами Сталіна чи Дзержинського стало неможливим.
Проросійська риторика для суспільства віднині неприйнятна. Адже йде війна із росіянами, від їхніх рук гинуть українці. Тепер навіть Опозиційний блок не дозволяє собі закликати до якогось союзу з Росією. Навіть брешучи, політики не згадуватимуть про вигоди радянського минулого.
Українці світоглядно визначилися. Ми перестали стояти на розтяжці. У нас вже немає вибору між Євразійським союзом і Європейським. Всі зрозуміли - з Євросоюзом не все гаразд, та з Євразійським - все негаразд.
03 квітня 2015 г., 20:28
