Китайське фіаско дає шанс Україні – чи вдасться ним скористатися?

Чи буде коронавірус кінцем ери Китаю як глобального виробничого хабу? І чи зможе цим скористатись Україна?

Питання, чи буде коронавірус кінцем майже 30-річної ери Китаю як глобального виробничого хабу, все більше обговорюють провідні світові експерти. Зокрема, минулого тижня про це писали Financial Times і Forbes.

Падіння ринків, яке відбувається останній тиждень, можна порівняти лише з початком Великої депресії.
Китайська економіка набагато сильніше постраждала від спалаху коронавірусу, ніж ми могли це бачити за результатами ринків. Волл-стріт останнім відреагував на це, і S&P 500 впав понад 8%. Це найгірший показник серед усіх великих країн, у котрих виявили випадки коронавірусу. Навіть Італія з понад тисячею інфікованих почуває себе краще.

Експерти погоджуються, що це падіння – відображення ситуації з економічною кризою в Китаї.

Проте набагато більшою проблемою є не короткотермінове економічне падіння в Китаї, а потенційне руйнування ланцюгів поставок. Карантин та обмеження щодо пересування, яке стосувалося понад 60 млн людей в Китаї.

Китайські автомобілевиробники та хімічні заводи повідомили про набагато довші закриття заводів. ІТ-працівники не повернулися до більшості фірм станом на минулий тиждень. Велика частина судноплавних і логістичних компаній усе ще не працюють.

Проте коронавірус лише підсилив занепокоєння глобальних виробників і замовників. Зростання заробітних плат у Китаї та виробничих витрат, запровадження КНР нових екологічних та інших вимог (які здорожчують та ускладнюють виробничі процеси), – все це не можна не враховувати. Проте найбільш ефект мали торговельні обмеження, а саме додаткові мита, запроваджені торік США.

Одначе тут питання не лише в миті (з ними бізнес може працювати), глобальний бізнес не любить невизначеності. А в торговельній війні США та Китаю і дотепер ситуація не є визначеною. Тому велика частина виробників уже перенесли чи переносять свої замовлення до В’єтнаму, Бангладешу та по всій південно-східній Азії. Туди ж дивилися глобальні компанії щодо розміщення виробництв.

На тлі зростання шансів президента Трампа на переобрання на другий термін і ситуації з коронавірусом у Китаї все більше глобальних виробників, які продають у США, розглядають можливість альтернативного виробничого майданчика.

Проте це не лише про США. Нещодавно Forbes писав, що постачальники медпрепаратів у ЄС відчувають дефіцит хірургічних (медичних) масок, оскільки всіх їх виробляють у Китаї. І те саме щодо низки товарів першої необхідності. Чи не можна виробляти їх десь на європейському континенті? Можуть, зважаючи, що рівень оплати праці й інші витрати в Китаї не такі вже низькі, як були.

Але тут є одне але. Перенесення замовлення, а тим паче виробничих потужностей в інші країни є досить складним процесом.

То що ж шукають глобальні компанії:

– логістику та транспортування до основних ринків споживання;

– таланти (для виробництва складних продуктів і сервісів) і робочу силу;

– нескладну, недорогу та недовгу процедуру відкриття й запуску виробництв та їх потенційного розширення;

– низькі виробничі витрати (оплата праці зокрема, хоча це вже перестає бути визначальним фактором) й оподаткування;

– безпеку та верховенство права.

При цьому, якщо є великі переваги в деяких параметрах, то на інші можуть не зважати.

Станом на зараз жодна з великих країн (а ми говоримо про великі країни – бо потрібні таланти й робоча сила) не пропонує такої моделі виробничого хабу як Китай. Деякі країни пропонують оподаткування схоже, як у Китаї – наприклад, Індія, але тут виникає питання логістики. Бразилія – краща логістика, але є питання з умовами роботи – оподаткування, запуск виробництв і, найголовніше, безпека.

Мексика?

Але є ще Мексика – сусідка США. Контейнер до Нью-Йорка в дорозі чотири дні. Нова угода про вільну торгівлю зі США та багаторічна історія вільної торгівлі із ними. Пріоритет президента Мексики зараз – економічне зростання. І цей пріоритет збігається із баченням США, яким потрібно зменшити кількість емігрантів із Мексики. А отже, торговельна політика США щодо Мексики не має змінитися, навіть із Трамповим переобранням.

Проте одне з найбільших питань у Мексиці – це безпека: постійні війни наркокартелів, викрадення іноземців. А ще верховенство права.

Вже зараз експерти прогнозують перетікання іноземних інвестицій із Китаю до Мексики.

А де Україна?

Україна могла би стати виробничим хабом для ЄС, як Мексика для США. А чому тільки для ЄС, іще й для інших країн, з якими маємо угоди про вільну торгівлю – Канада, країн Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегія, Швейцарія, Ісландія та Ліхтентейн). А ще потенційно Велика Британія. Можливо, навіть і США, з яким варто говорити про угоду про вільну на фоні геополітичного та торговельного конфлікту з Китаєм та епідемії коронавірусу.

Тільки для цього потрібно мати бачення та стратегію економічного розвитку, одним зі стовпів якої має бути бачення, що Україна може запропонувати світові. Звичайно, також потрібен чіткий і зрозумілий план дій, зі строками, відповідальними інституціями й індивідами, КPI, критеріями, яким повинні відповідати проєкти, які реалізує держава.

Під це потрібно створювати та переформатовувати інституційну систему – впроваджувати нові посади в уряді, створювати чи об‘єднувати, чи розділяти міністерства, відомства, державні установи. І вони мають бути відповідальні за її впровадження. Стратегія, план дій треба постійно комунікувати, як усередині країни, так і на зовні.

Я не втомлюся повторювати: без стратегії економічного розвитку України, невід‘ємною частиною якої має бути стратегія інвестиційна та розвитку експорту – ми не зможемо бути успішними. А ще в центрі цього всього має стояти розвиток бізнесу й підтримка інвестора – як внутрішнього, так і зовнішнього.

Започаткування чи впровадження спорадичних проєктів чи ініціатив, створення нових посад чи інституцій, і тим паче "інвестиційні няні" не допоможуть Україні стати новим глобальним виробничим та інноваційним хабом.