Генічеський «рабовласницький» центр «Слово Життя»

Генічеський «рабовласницький» центр «Слово Життя»

Думаю, що не буде найбільшим відкриттям для читачів твердження, що в Україні цілком успішно і безкарно використовують рабську працю.

Це стосується в першу чергу малозабезпечених представників українського суспільства, до яких можна віднести громадян без постійного місця проживання, які ведуть бродяжницький спосіб життя, займаються жебракуванням. Зазвичай саме ці асоціальні представники стають жертвами рабовласників.

Використовують їх, як правило, на найважчих роботах — на будівництві, обслуговуванні великого присадибного або фермерського господарства тощо. Але захопити людину силою, змусити її працювати і ще стежити, щоб вона не втекла, інакше неприємностей не уникнути, — досить клопітка справа. Куди краще використовувати рабську працю… цілком легально. Більш того, платити за нього будуть рабовласнику самі раби, а точніше їхні родичі. Скажете, таке неможливо? Що ж, не погоджуся.

Цілком легальний рабовласницький центр існує в місті Генічеськ. Інформації про нього не так вже й багато, з цілком зрозумілих причин, багато оточено таємницями, чутками. Тим не менш, все ж зрозуміти, що там відбувається, насправді можна.

Про своє перебування там, протягом кількох місяців мені розповів безхатько на ім’я Володимир. Розповідав спочатку з осторогою, але коли переконався, що я жодного стосунку до міліції чи реабілітаційних центрів не маю, розговорився. Потрапив у реабілітаційний центр «Слово Життя» в Генічеську з алкогольної залежністю, але пробувши лише кілька місяців, зрозумів, що лікувати від залежності його ніхто не збирається.

Єдине, що потрібно центру від нього — безкоштовна робоча сила на благо «рабцентру», як називав його Володимир. З послушників створювали будівельні бригади і відправляли на об’єкти будівництва по всій Україні. Головним або бригадиром був адепт із числа довірених або перевірених. Умови роботи були без перебільшення рабськими: робочий день тривав 14-16 годин на добу, їжа однотипна. Гроші за роботу, звісно, ніхто не платив. Все отримувала церква «Слово Життя».

В одному з філій центру в Феодосії реабілітантці палками побили нирки. Після втручання міліції було виявлено справжню камеру тортур в одному з приміщень центру. І, незважаючи на суспільний резонанс і публікації в місцевих ЗМІ, справа затихла і «загубилася». І річ навіть не в тому, що ніхто не цікавився цим самим «рабцентром». Цікавилися. Приїжджали з телебачення, піднімали питання, але з цього не вийшло нічого доброго. Філію звісно прикрили, але ж це навіть не сота частина рабовласницьких організацій в Україні.

Нещодавно в Миколаєві правоохоронці закрили аналогічний центр з багатообіцяючою назвою «Нове Життя», у якому пастори спортивної зовнішності за допомогою ударів вбивали послушникам «віру в Бога». За найменше порушення садисти саджали реабілітантів у карцер розміром 2 кв. метри на кілька діб без їжі.

Прикриваючись вірою і іншими культовими атрибутами, пастори змушували працювати на «благо Господа і центру» — чистити горіхи і ремонтувати електротехніку. Не чекаючи прибуття працівників міліції «настоятелі» поспішно втекли, закривши послушників. Після звільнення поневолених жертв сектантів, родичі з трудом впізнавали в виснажених і побитих в’язнях тих, кого вони віддавали на лікування та реабілітацію. Віддавали також гроші за оплату курсу лікування по 2000 гривень на місяць.

Однак повернемося до центру «Слово Життя». Реабілітаційний центр у Генічеську знаходять зазвичай самостійно, в основному це близькі, родичі нарко- і алкозалежних, втомлені боротися з бідою наодинці. Іноді радять звернутися сюди знайомі та знайомі знайомих. У бажанні врятувати близьку людину від смертельної залежності й нарешті знайти спокій, родичі готові на все — розлучитися з останніми грошима, будь-яким майном і навіть дахом над головою.

Клієнтів у центру «Слово Життя» достатньо. Багато звертаються до нього як до останньої надії повернути свою близьку людину на правильний шлях, зберегти сім’ю. І причин не довіряти, начебто немає, адже лікують-то «словом Божим». Зателефонувала одна жінка з Києва у Генічеський центр у надії вилікувати свою дитину від ігроманії або, як цю хворобу ще називають, лудоманії. Забрали хлопця прямо з дому під білі рученьки. За своїм «клієнтом» представники виїжджають у будь-яку точку України. Питання лише в ціні, яка в бажанні врятувати близьку людину для родичів відходить на другий план. Але на першому місці гроші для тих, хто за допомогою центру заробляє гроші. І немалі.

Для багатьох реабілітантів центр дає можливість порівняти умови життя вдома і в «рабцентрі». Як повідала колишня наркозалежна, колишня довгий час у центрі адептом (ревні прихильники віри) багато послушників згодом перетворюються на зомбі, яким вже не хочеться повертатися до нормального життя. Їх влаштовує, що немає необхідності змінювати спосіб життя, приймати рішення, щось планувати. За них усе продумали і вирішили. День у день повторюється одне й те ж. З ранку брати вирушають працювати на будівництво, після обіду — туди ж. Єдина розвага, у сенсі зміни обстановки або роду діяльності — недільна служба. І то за умови, що немає термінових будівельних об’єктів. Інакше знову будівництво.

Дівчатам і жінкам, у якомусь сенсі, у «рабцентрі» простіше, оскільки в їх обов’язки входить прибирання і прання речей і постільної білизни братів та сестер церкви «Слово Життя». Приємного в цьому мало, оскільки прати потрібно багато, і робити це доводиться руками, які з часом починають боліти. Причина тому дешевий пральний порошок, який закуповують для потреб братів і сестер реабілітаційного центру. І в цьому плані дуже відчувається турбота про дітей церкви, адже прагнення до економії доходить до маразму. Економлять на всьому, а особливо на харчуванні для безкоштовної рабської сили. А навіщо рабів годувати нормально? Адже алкоголіки, наркомани, безпритульні і проститутки звикли тривалий час обходитися без їжі. А тут ніби як трьохразове харчування, хоч і однотипне: каша, соя, а з м’ясного — курячі шиї і супові набори. Це люди з них бульйони варять, а в центрі — це справжнє м’ясо.

У невеликому районному центрі, яким є Генічеськ, багато не заробиш. І ось задумав якось пастор, у якого була невелика церква, відкрити при церкві реабілітаційно-адаптаційний центр. І почалася робота, відкрився центр. Не без допомоги Києва, звісно. І коли прийшли перші клієнти, закапали грошики, потім цівкою загуркотіли і потоками хлинули, врешті-решт. І заради збагачення на все готові служителі церкви. Лише домовляйся з фірмами про надання послуг покірними рабами і гроші отримуй. А для непокірних рабів і тих, хто задає непотрібні питання, є палки і яма з ланцюгами. І пояснення просте до обурення рабів — плоть бере верх над духом і її необхідно втихомирити.

Ті, хто пробув місяць у центрі, вирушають на заробітки для збагачення церкви, але користуватися якими-небудь благами харизматам (послушникам) заборонено. Все на благо церкви і її пасторів. Якщо реабілітант хворіє або йому, скажімо, необхідно відвідати лікаря, то це не за рахунок церкви — родичі повинні оплачувати лікування і візити до лікаря. Однак і візит відбувається тільки у супроводі служителя церкви. А якщо лікарю вдасться виставити за двері невідступного наглядача, то послушники просять зателефонувати рідним, щоб їх забрали з центру. Але якщо хтось намагається втекти, то за цю витівку передбачено цілком реальне покарання. Строптивого поб’ють і посадять в яму, даючи тільки воду з розрахунку два літри на день або в карцер, як це робили в Феодосії і в Миколаєві. Збіглих послушників у «рабцентр» відловлює і доставляє місцева міліція, яка, як стверджують колишні адепти, непогано годується при церкві.

Один із колишніх послушників на ім’я Роман стверджував, що практично всі служителі колишні злочинці і наркозалежні із великим стажем. За спробу втекти додому, з його слів, довелося п’ять діб просидіти в ямі на одній лише воді. Безумовно, не можна вірити на слово кожному, але коли люди з різних регіонів, які були там, у різний час, і потрапили туди за різних обставин, говорять приблизно те ж саме, мимоволі починаєш вірити в правдивість таких тверджень.

Не міг не зацікавити діалог на одному з форумів, де темою якраз була методика лікування в реабілітаційному центрі «Слово Життя». Немає потреби наводити його повністю, але сенс діалогу між одним із адептів і служителем цієї церкви цікавий не двозначними запитаннями і обтічними відповідями. Так пастор стверджує, що тільки його церква може дійсно вилікувати наркозалежного і повернути його до нормального життя, оскільки на відміну від державної програми не використовує замісну терапію, а лікує за допомогою віри (або навіювання). Також служитель центру заперечує, що за лікування пацієнтів вони отримують гроші, стверджуючи, що маючий гроші наркоман ніколи не прийде лікуватися.

І начебто логічно все дійсно сходиться і відповідають згуртовано, але. По-перше, відсоток вилікуваних пацієнтів від наркотичної залежності в подібних центрах дуже низький. І абсолютно немає гарантії, що вилікуваний таким чином залежний не «зірветься», що частіше за все і відбувається. По-друге, взяти навіть з безхатьків або наркозалежного є що — його робоча сила. І в «рабцентр» «Слово Життя» за твердженням тих, хто перебував там тривалий час, брали невелику кількість безкоштовних пацієнтів. Безхатьків же, які намагалися потрапити в центр тільки на зимівлю, перестали брати взагалі, оскільки користі від них мало, хіба тільки коли багато роботи на будівництві. Навіть за гроші багато хто не хоче їхати у скандально відомий реабілітаційний центр. Особливо після двох випадків вбивств, що сталися там, які, буцімто, відбулися внаслідок нанесених адептам побоїв служителями церкви. Принаймні, так стверджують деякі колишні послушники. Строптивих пацієнтів виховували за допомогою фізичної сили, але, по всій видимості, «перегнули» палицю.

Безумовно, основним мотивом і сенсом існування подібних реабілітаційних центрів є зовсім не бажання і стремління змінити світ на краще або допомогти людям вирватися з алкогольної чи наркотичної трясовини. Лейтмотив, звісно ж, отримання величезного прибутку, при мінімальних затратах. За кожного іногороднього реабілітанта центр запитує близько $500, місцевого — 1500-2000 грн. А якщо сюди додати оплату праці на всіляких будівництвах, розвантаженнях і т.п., то виходить, що кожен адепт — курка, яка несе золоті яйця.

І яскравим тому доказом — придбання «Словом Життя» об’єктів нерухомості. Наприклад, це двоповерховий особняк колишнього пастора, загиблого в ДТП на автомобілі «Феррарі». Здебільшого, фінансові справи центру йшли дуже вдало, адже далеко не кожен служитель може собі дозволити придбати суперзвуковий і супервисокий автомобіль. До нерухомості центру відносяться також будинки на вул. Гоголя, 4-х поверховий офіс на вул. Красноармійській і пансіонат при в’їзді на Арабатку. Належить церкві також дитячий садок, фірма з виробництва пластикових вікон, сантехніки і навіть меблів. Бізнес постала на великій нозі.

Враховуючи все вище написане, можна дійти висновку, що у нашій країні існує рабовласницька організація. Адже наркозалежні є такими ж громадянами України, як і всі інші. Відповідно, мають такі ж конституційні права, як і всі громадяни України. А викрадення громадян України та позбавлення їх свободи пересування іншими громадянами і тим більше групою осіб, є кримінально караним діянням. На якій підставі і на яких умовах існує у сучасній правовій українській державі організація, що використовує примусову безкоштовну, простіше кажучи, рабську працю? І за чиєю мовчазною згодою людей катують і гноїть в ямі за висловлене невдоволення?

Антикорупційний інформаційно-аналітичний портал job-sbu.org