Саша Боровик: «Уряд живе в іншому світі і треба їх будити»

Читать на русском

Саша Боровик протягом трьох місяців працював першим заступником міністра економічного розвитку та торгівлі України Айвараса Абромавичюса, та через внутрішні непорозуміння  13 травня його звільнили. До роботи в уряді він вчив право у Гарварді і працював юристом в компанії Microsoft  в Сіетлі та головним юристом в Akamai Technologies у Лондоні. У рамках  Громадсько-політичної школи CAPs він розповів, чому вирішив повернутися в Україну, як непросто було працювати в Кабміні і як він розробив стратегію лібералізації держави.

 

Я народився у Львові, а коли мені був 21 рік, то виїхав з України – спочатку в Прагу, де пішов у Празький університет. Але мені сказали, що за навчання треба платити гроші і взагалі нема місця. Там я познайомився з людьми, які працювали біля Вацлава Гавела, і він написав листа до декана і сказав, що чим більше буде радянських людей з освітою, тим меншим є шанс, що 1968-й рік може повернутися.

 

Так я дістав диплом Празького університету. І я завжди пам’ятаю, що коли мені давали ту освіту, то мали на увазі, що танки вже ніколи не прийдуть до Чеської республіки. Але я не міг собі уявити ніяк, що російські танки прийдуть до України.

 

Коли це все в Україні почалося,  то в мене в житті вже все було досить добре, бо я жив у Сіетлі і як юрист був відповідальний за державний сектор в компанії Microsoft по цілому світу. Чесно кажучи, коли я звідси від’їжджав, то хотів втекти і ніколи не дивився назад, бо мені дуже не подобалася радянська культура, ідеологія і як жили люди. І коли будучи за кордоном я оглядався, то мені все більше не подобалося. На якомусь етапі я просто здався.

 

Але коли почався Майдан, то я прокинувся і з того часу постійно сидів біля комп’ютера. Те, що відбувалось, було для мене дуже важливим. Потім я залишив Microsoft, бо я був там вже 12 років і хотів робити щось інше. Так я переїхав в Лондон і почав працювати для Akamai Technologies.

 

У грудні мені запропонували приїхати сюди і стати першим заступником міністра економіки. Минулого тижня я ще був в уряді, а зараз я вперше в своєму житті не маю роботи, і це мені дуже подобається.

 

Коли я їхав, то очікував, що тут є група людей реформаторів, скажімо, як Лєшак Бальцеровіч, Іван Міклош, чи Міхаїл Саакашвілі. Але я нікого такого не знайшов, хоча багато людей говорять про реформи. І ще я побачив, що в України немає чіткої економічної стратегії. За час мого життя в Празі прем’єр-міністр Вацлав Клаус написав і опублікував для людей стратегію розвитку. І кожну суботу він казав: «Дивіться, націє, сьогодні в цій стратегії ми знаходимося ось тут. Десь за місяць буде дуже тяжко, але це нам потрібно, бо інша альтернатива буде гірша».  В Україні такого немає.

 

У Міністерстві я працював в департаменті стратегічного планування та прогнозування, і його працівники мені розповіли, що за час існування департаменту вони ніколи не робили чесний прогноз. Наприклад, їх просили порахувати, який підйом ВВП буде до 2020 року. Вони рахували і казали: «Виходить 2%».  Але їм казали, що 2% це дуже мало і нація це не прийме, тому давайте напишемо 20%.

 

 

Тут я познайомився з Міклошем і дуже зблизився з Саакашвілі. Напевне найкраще що я побачив в Україні – це іноземці-реформатори. Вони мені кажуть «Зараз тільки не здавайся. Тобі треба тягнути, треба лізти і доказувати, що ти правий. Ти тут воюєш не тільки за Україну, але й за Грузію. І для нас це дуже важливо».

 

З ними ми написали документ, який назвали «Принципи». А нам сказали, що це робити не треба, бо в країні вистачає стратегій. Але зараз в мене з’явився час працювати над цим текстом ще більше.

 

Я їхав працювати в сильній команді, а не виділятися, але якось так сталося. Я завжди працював у сильних командах і в мене є кредо: «Ви можете зробити дуже багато, якщо вам все одно, кого за це будуть хвалити».

 

В Україні був запит на нову людину, яка була б критичною, але давала надію. А тепер, коли все це сталося, мені цікаво подивитися, чи цей проект «Принципи» можна розробити далі, втілити, і продати нації – тобто щоб люди в нього повірили.

 

Мені казали в уряді: «Ти хочеш йти дуже швидко, а нація до цього не готова. І якщо ти зробиш таку ліберальну реформу, ти собі не можеш уявити, що трапиться на Сході – люди втратять роботу, і на наступних виборах будуть голосувати за Опозиційний блок – і тоді кінець». Мені здається, що люди проголосують, якщо в них буде надія і якщо їм показати куди ми йдемо. І мені хочеться думати, що Україна готова до реформ.

 

VoxUkraine порахували, що в Україні за останній рік реформи відбуваються на рівні між 1,3 і 1,7 балів, а в травні вийшли на 2,1 бали з 5. А грузини кажуть, що має бути десь на рівні 5, чи хоча б на 4 бали. Ви не знаєте, скільки суперечок в мене було в уряді, коли вони мені казали, що все добре, що ми вже на 5 балів. Вони живуть в іншому світі і треба їх будити.

 

В Адміністрації президента мені казали, що під час війни реформи не роблять. Але грузини засміялися, і сказали, що вони під час війни робили найголовніші реформи, тому що населенню можна казати: «Дивіться, йде війна. Це необхідно робити».

 

Зараз, коли говорять про реформи, то кажуть про чотири «Д»: децентралізація, демонополізація,  деолігархізація і дебюрократизація. А я кажу: давайте це замінимо на одне «Л» – лібералізація. Якщо ви мене запитаєте, у що я вірю, то я соціал-демократ. Я не вірю, що в Україні держава може щось справді сильно змінити. Я хотів би, щоб це змінилося, але я три місяці дивився, як все працює, і я вже не вірю.

 

Наприклад, ми не можемо вивезти наших співвітчизників з Непалу, хоча на той літак дивляться пан президент, пан прем’єр-міністр, на нього навіть сідає міністр. І коли мені кажуть, що ми хочемо реструктуризувати якесь приватне підприємство на Миколаївщині, то я думаю: як ми це зробим, якщо ми літак запустити не можемо.

 

Мені здається, що найкраще, що ми можемо зробити з тим державним апаратом, що в нас зараз є – це зробити invisible hand – невидиму руку ринку – дати можливість ринку самому собі вирішити, як це має бути. Але якщо робити лібералізацію ринку, то всі реформи потрібно проводити одночасно. І 1 січня 2016 року – це дуже гарна дата, щоб запустити цей ринок – це і податки, і земля, і лібералізація. Потрібно віддати всю владу на місця, і хай краще вони роблять все те, що хотіли, самі, ніж ми звідси будемо для них щось робити.

 

Я не вірю в те, що за 6 місяців можна чогось не вирішити – це дуже багато часу. Наприклад, є питання, що робити із землею. В Україні всі відразу йдуть в тактику і розповідають, чому це не може працювати. Потрібно мислити стратегічно – ми кардинально вирішили, що нам потрібен ринок землі, а кому її продавати – це ми вже обдумаємо згодом. Моя  концепція зараз така – чим менше є держави, тим більше успіху.

 

Ще одна з проблем влади – в ній немає нових облич. Якщо президент такий багатий, то йому дуже складно вийти і сказати, що нам потрібно обрізати витрати, бо це не спрацює на емоційному рівні. Це також не спрацює і на психологічному рівні, бо є чимало нарцистичних політиків. І у них може бути такий психологічний розлад, який не лікується і має назву нарцистичний розлад особистості – Narcissistic personality disorder (NPD). І от у таких людей є проблеми – вони не вміють співчувати, їм не шкода людей і їх не можна критикувати. Так от у нас саме такий державний апарат, у якому повно нарцисів, і вони просто не здатні працювати в інтелектуальному плані.

 

 

Усі реформи мають починатися з Кабміну. У мене було враження, що в Кабміні всі люди пов’язані один з одним, бо всі вони говорили толкові речі, але не робили їх. Я набрав в команду десь 15-20 волонтерів, коли працював там – і вони щось робили. Але всі хочуть, щоб ми працювали в рамках тієї системи, яку вони збудували. Вони добре знають, як тебе поховати в тій системі. Тому потрібно реформувати Кабінет міністрів. Я був вРеанімаційному пакеті реформ, то в них там більше ідей, більше горять очі, ніж у Кабміні. Можна взяти і поміняти місцями – вже буде краще.

 

Я не вірю в існування монополій – треба, щоб конкуренти між собою змагалися. У моїх друзів зі Львова є син, і колись їм жартома подарували апарат, що робить спирт. Йому це сподобалося, і він почав варити нефільтроване, але дуже смачне пиво. То ми і його друзі зараз алкоголь не купуємо взагалі, бо все, що він робить – це краще і дешевше. І я не розумію, чому він не може варити це так, як наприклад у Шотландії, де кожен острів має свій сорт пива, і між ними немає корупції.

 

Я бачу своє майбутнє прекрасним, хоча не впевнений, де воно буде. Я приїхав з модусом, що цю систему потрібно міняти, і мені не вдалося – система мене виплюнула. Тепер мій погляд на все це потрібно змінювати, бо люди, з якими я спілкуюся, кажуть: «Зачекай, тобі взагалі не можна нікуди їхати, бо з тобою пов’язують якісь надії». Я не хочу сказати, що став якоюсь важливою фігурою, але в мене з’являється відповідальність. І ще мене зачепили – хтось сказав, що я не професійний, і що я не можу успішно справлятися з обов’язками. Окей. Тут в мене окрім патріотизму з’явився драйв.

 

Я знаю, що якщо я зараз поїду, то в мене було би комфортніше життя, але я не вірю, що цікавіше. І ментально я залишуся тут, так само як під час Майдану, коли жив у Сіетлі.

 

Не знаю, чи ви зафіксували, що в New York Times вийшла стаття про корупцію в Україні. Опублікувати статтю в цій газеті, коли ти критикуєш діючу владу за корупцію – це неймовірно складно. Коли був Майдан, то одним із способів зупинити гроші Януковича, що витікали за кордон, було написати таку статтю і опублікувати в такому західному виданні як New York Times чи Washington Post. У Центру протидії корупції були докази, що гроші відмиваються, і банки сказали, що якщо є така стаття про Януковича, то трансакції відразу заморозять. У New York Times нам сказали, що навіть не підходьте, бо про корупцію діючих президентів ми взагалі не пишемо.

 

І коли така стаття з’являється, і ти знаєш як працює Захід, то в мене є таке припущення, що буде зміна влади. Я це інтерпретую так – пану президенту показали жовту картку, пану прем’єру – червону. Тепер уряду Сполучених Штатів буде дуже важко сказати, що вони дають гроші країні, в якій така корупція.

 

І зараз є відчуття, що щось поміняється. Так далі продовжуватися не може.

 

http://reinvent.platfor.ma