Не можна плутати мовні права із мовними привілеями

Не можна плутати мовні права із мовними привілеями

Відео з ефіру 17 січня, де я говорила, зокрема, про те, як не плутати мовні права (що належать до прав людини) із мовними привілеями

До останніх належить і "спадковий привілей" колоніальної адміністрації іґнорувати мову місцевого населення в усіх сферах її побутування.

Адже це тубілець зобов’язаний знати мову колонізатора, а не навпаки! – реверсія сприймається тим, хто уявляє себе "білим сахібом" серед тубільців, як удар по соцстатусу, читай "ущемлєніє".

Більше того – може навіть продукувати підсвідомі "проєкції" історичного страху – "це що ж, тепер вони робитимуть із нами те, що наші предки робили з їхніми?! а-а-а-а, ґвалт, рятуйте!" – тощо. 

Але все це, не плутаймо, не має жодного стосунку до модерного ліберального дискурсу: визнавці його, незалежно від їхньої "першої мови", навпаки, мали б якраз щиро порадіти, що від 16 січня в Україні нарешті, бодай частково, припинилося довготривале масове порушення мовних прав статистичної більшости населення.

Порадіти, що Україна стала більш демократичною та зробила крок до правової держави.