Між двома крайнощами. Що робити з ситуацією на Донбасі

Всі спроби припинення війни на Донбасі — спосіб реалізувати на практиці ключові положення Мінських угод. Іншого варіанту вийти з війни немає. Тому треба пробувати це. До того ж більшість українців, як свідчать соцопитування, підтримують необхідність мирного врегулювання конфлікту.

Категорично не можна називати це перемир’я проросійським. Це не просто не відповідає дійсності, це маніпулятивно.

Спроби вийти з війни (спочатку через перемир’я) — абсолютно нормальні. І якщо є шанси на це, треба пробувати це зробити. Якщо для Зеленського ці перемир’я — дійсно намагання врегулювати конфлікт спочатку через припинення вогню. Інша річ, що, на превеликий жаль, Росія використовує це як інструмент тактики, щоб демонструвати нібито свою схильність до миру, в першу чергу, для західних учасників переговорів. Але коли вони бачать, що українське керівництво не йде на поступки, тоді вони повертаються до своєї класичної тактики — відновлення бойових дій. І те, що ми зараз бачимо, свідчення того, що де-факто Росія вийшла з угоди, підписаної 22 липня. А та угода передбачала припинення снайперської та мінної війни.

Українська сторона має також змінити тактику реагування на військово-політичну ситуацію на Донбасі. Треба давати адекватну відсіч. Можливо, асиметричну. Вже є повідомлення, що українські військові таку відсіч дають. Проросійські бойовики використовують підступну тактику — під прикриттям перемир’я завдають ударів, убивають українців, а потім знову кажуть: так, ми хочемо перемир’я. Зеленський правий, що треба розібратися у цьому випадку, коли одночасно троє українських військових загинуло.

Це можуть бути і диверсійні дії, а може хтось із місцевих встановлювати ці міни. Варіанти різні.

Висловлю непопулярну думку: майже за півроку цього перемир’я виникло певне розслаблення, зокрема, і у військових. Зараз концентрацію треба відновити, посилити всі заходи безпеки, щоб унеможливити такі інциденти.

Я б звернув увагу на оцінку нинішньої ситуації.

Відмовлятися від перемир’я не можна. Зараз йдеться не про його збереження, його вже немає, а про відновлення переговорів щодо умов нового припинення вогню. Але такого, яке було б ефективним. Потрібна більш жорстка принципова позиція щодо місії ОБСЄ. Претензії до її дій, яка не помічає чомусь брутальних порушень режиму припинення вогню — це викликає серйозне занепокоєння. Критика вже пролунала у штаб-квартирі ОБСЄ на засіданнях цієї організації, але треба це питання порушувати, бо ситуація явно ненормальна.

Переговорний процес зайшов у глухий кут. Росія намагається загострити обстановку (російський «форум» на Донбасі, заяви про можливість інтеграції в Росію, заяви Путіна, що «ми не кинемо Донбас»), тиснути на українське керівництво і суспільство. Тут не варто кидатися у крайнощі. А їх у нас дві. Перша — давайте йти на мир на російських умовах. Це позиція ОПЗЖ та інших проросійських сил. Але це нам миру не принесе. Це — перенесення війни на всю територію України. Друга крайність — ніяких домовленостей, війна до переможного кінця. Це бравада патріотична. Не є реалістичною і прагматичною позицією. В мирному процесі ми маємо бути принциповими. Не йти на такі поступки, яких від нас вимагає Росія.