Вбивства, допити, згвалтування: жителька Київщини розказала Музею "Голоси Мирних" про пережиту окупацію

Вбивства, допити, згвалтування: жителька Київщини розказала Музею "Голоси Мирних" про пережиту окупацію

Людмила пережила справжнє пекло. Її старшого сина вбили пострілом у серце, а тіло спалили. Дочок хотіли зґвалтувати під час допиту.

Зведеного брата жінки замордували до смерті, а брат її чоловіка підірвався на міні. Будинок, де жила багатодітна родина Комаренка, спалили вщент. Ця сповідь – трагедія великої родини із маленького села Сидоровичі Київської області.

"Я вийшла заміж із шістьма дітьми і народила ще хлопчика. Старшому синові було б 26 років, моєму молодшому 12. Дочкам 24 та 23 роки", - розповідає Людмила.

25 лютого росіяни заїхали на танку до них у двір, а за два дні оточили все село. Над братом Людмили знущалися, викололи очі та вбили. 28 лютого приїхали за її доньками, нібито для допиту. Дівчат роздягали та хотіли забрати із собою. Людмила зайшла до істерики, кричала, що її можуть застрелити, але дітей вона не віддасть. Напевно, допомогло: дочок не образили.

Після цього сім’ї вдалося вирватися із села. Старші сини, Євген та Віталій, повернулися, щоб вивезти інших людей. Службова вівчарка привела до них росіян. Віталію зв’язали руки, заткнули кляпом рота і поклали на підлогу - пізніше він втік. Старшому Євгену вистрілили в серце та підпалили тіло.

"Ми знайшли його за тиждень. Боялися підійти, бо він міг бути замінований. Син повністю обгорів, я поховала одну головешку..." – згадує жінка.

Їхній будинок спалили: росіяни мотивували це тим, що там нібито "жили фашисти". Будинок закидали гранатами та дочекалися, поки згорить. Пізніше сім’ю спіткало ще одне горе: брат чоловіка підірвався на міні, розвертаючись на тракторі в полі.

"Я живу заради дітей. Я не хотіла жити, бо сина немає. А діти кажуть: "Мамо, ми ще в тебе є". І так вони мене підняли. Я не можу передати, як це боляче", – ділиться жінка.