Навіщо недоімперії переговори

Навіщо недоімперії переговори

Псевдоміністр МЗС Лавров в черговий раз заявив про готовність недоімперії до переговорів.

Вже два місяці з Кремля всіляко натякають, що хочуть таких переговорів. Їх просувають президент Туреччини Ердоган і глава ООН, підтримують канцлер Шольц і президент Макрон. Та й з Вашингтона останнім часом теж надходять подібні сигнали.

Резон Кремля очевидний. Там хотіли б отримати паузу, яку використовують для прихованої мобілізації (в тому числі, і за рахунок добровільно-примусового переведення призовників на контракт), розконсервації радянської військової техніки, закупівлі безпілотників і того, що закупити вдасться. А під шумок спробують виторгувати пом’якшення якихось санкцій, зокрема, в енергетичній сфері. Щоб потім, з новими силами, продовжити агресію проти України.

Є свої резони і у нашого військово-політичного керівництва.

Перш за все, нам потрібні масові поставки техніки і боєприпасів. Необхідну кількість може забезпечити саме лендліз, так як вільні запаси озброєння, які можна передати Україні, поступово вичерпуються. А на виробництво озброєння потрібен час. Який завжди в дефіциті. Переговори такої можливості сприяють.

Крім того, мирні переговори дають нехай примарну, але надію, що вдасться уникнути знищення нашої енергетичної інфраструктури. А це тема надзвичайно турбує нашу владу. До речі, складнощі з електрикою не завадять транспортуванню озброєння, так як воно буде здійснюватися на тепловозній тязі. А ось з пасажирськими перевезеннями можуть бути проблеми.

Раз резони є у обох сторін, то мирні переговори можуть і відбутися. І я не став би занадто сподіватися на різкі заяви наших керівників, що ніяких переговорів до повної деокупації України: одна справа – мотивуючі політичні гасла, інша – військово-технологічні реалії. Тим більше, в умовах повної залежності від західних поставок.

В рамках потенційного перемир’я Росія готова піти з окупованих територій півдня України — на малоприйнятних для нас умовах. І навіть забратися з Донбасу — на зовсім неприйнятних умовах. А Крим вивести за дужки і взагалі не обговорювати. При цьому треба чітко розуміти, що свого часу недоімперія обов’язково порушить всі домовленості і продовжить агресію, звинувативши в порушенні Україну, НАТО і підземних рептилоїдів.

Своєрідним типу приємним соусом до таких переговорів будуть чутки про те, що Путін поступово відходить від влади, передаючи її якимось “прагматикам” в Кремлі, які бажають відновлення відносин з цивілізованим світом. Групі Патрушева, зокрема.

Навіть якщо переговори і почнуться, то вони неминуче зайдуть у глухий кут. Максимум, чого можна досягти – це вирішення окремих гуманітарних питань: обмін полоненими, коридори для біженців, умовна демілітаризація навколо Запорізької АЕС. Та й то навряд чи.

Єдиний надійний шлях до миру – це нанесення ворогові таких поразок, які викличуть в недоімперії масштабну політичну кризу і реальну зміну влади. Знищення військової бази РФ в Криму – одна з таких поразок.