Як донецький художник влаштовував мистецькі диверсії під носом у сепаратистів

Як донецький художник влаштовував мистецькі диверсії під носом у сепаратистів

Карикатури Сергія Захарова на одіозних ватажків "ДНР" встигли завоювали популярність і визнання українців. Художник не боявся висловити свою думку і розвішував творіння в окупованому Донецьку ледь не на очах у бойовиків. Неабияк розлюченим сепаратистам знадобилося два місяці, абизловити талановитого художника. У полоні, де Сергій пережив найстрашніші миті свого життя, художник пробув ще півтора місяця, але він і досі не боїться розповісти, а точніше, показати за допомогою коміксів справжній устрій "ДНР".

Depo.Донбас поговорили з митцем про полон, творчу "партизанську діяльність" під носом у путінських сепаратистів і проекти, які будуть представлені українцям вже найближчим часом.

Розкажи про свою арт-групу "Мурзилка", що розміщувала скандальні карикатури на "владу" і бойовиків "ДНР" в окупованому Донецьку?

До мене прийшла ідея, я розповів про це у колі друзів, але ризикнув лише один мій знайомий фотограф. Я малюю, розміщую, а мій напарник фотографує і відправляє в Інтернет. Роботи висіли не більше години, але мені вдалося побачити, хто їх знімав. Варто відзначити, роботи не викидали, їх кудись забирали, в чиюсь колекцію.

У перший раз, коли я вивісив дві роботи, а це було рано вранці, під час комендантської години, мене на машині затримали бойовики. Вони перевірили мої документи і відпустили. Пощастило, що не зазирнули в багажник, де знаходилося ще дві карикатури.

Потім ми змінили тактику і вирішили, що безпечніше розміщувати їх вдень,не більше однієї роботи за раз і не кожен день, а раз на тиждень. Загалом ми розмістили вісім робіт за два місяці.

Як реагували місцеві?

Місцеві реагували по-різному, були ті, хто обурювався. Були ті, хто навпаки сміявся.

Як ти потрапив в полон?

Спочатку мене затримали на вулиці та відвезли до будівлі донецької СБУ, а пізніше провели обшук у моїй квартирі. Вони не знайшли жодної карикатури, оскільки огидно проводили обшук і все розкидали.

Коли бойовикам вдалося мене вирахувати і забрати в полон, то спочатку вони з’ясовували, де мій напарник. Я одразу сказав їм, що він поїхав в Маріуполь. Вони зрозуміли, що він не в зоні їх доступу, і більше про нього не питали.

Розкажи про свою майбутню книгу коміксів про полон у "ДНР"? У якій техніці вона виконана, в якому форматі очікувати майбутнє видання?

Це графіка без деталізації. Зображення буде в ескізному плані, буквально на одному подиху, тому відповідно до моїх малюнків будуть підписи. Моя знайома журналіст Катя Сергацкова висловила бажання написати текст. На даний момент вже готові 30 ілюстрацій.

Я планую розбити комікс на декілька історій: свої та інших людей, що зустрічались мені в полоні. Навіть ось історії "ополченців", які неприємно було слухати, але, тим не менш, вони розповідали їх.

Якісь з робіт вже опубліковані?

Перші свої малюнки я опублікував в журналі Esquire, його передостанньому номері, найбільш відомому - з Ярошем на обкладинці. Він був дуже популярним, його як раз весь розкупили.

Це жорстокі малюнки?

У своїх малюнках я дотримуюсь певної цензури, бо є певний рівень того, що можна показувати. Я показав підвал з тілами, де лежали полонені, показав,як затриманих били кийком по голові спочатку ліворуч, потім праворуч, але не розкадровуючи, не смакуючи подробиці.

Хочу анонсувати, що на "Форумі видавців" буде презентована книга Валерія Макеєва "100 днів у полоні", для якої я намалював ілюстрації. І мною вже відображена історія людини, яка побувала у полоні, але це, все ж таки, не моє бачення, а автора твору.

В його книзі і моїх ілюстраціях немає ненависті, є навіть описи прояви людяності з "тієї сторони", знаходження спільної мови. Як би там не було, це не рогаті чорти-звірі, вони ті ж люди, тільки серед них є відверті садисти. У мене таке було враження, що вони навіть не виходять на повітря з підвалів, вони там живуть цілодобово, для них найперша справа – це бити когось. А є люди, що в шоці від побаченого.

Чи часто щастило зустріти таких – нормальних – "ополченців"? Вони якось співчували, допомагали полоненим?

Серед охоронців, наприклад, був такий собі Петя, який розповідав, що у "нас" священна війна з Америкою. Він бачив, що відбувається з полоненими,і відверто жахався, він жалів нас і проносив нам чай, хоча для нього, можливо, це було небезпечно.

Також мені запам’ятався лікар, який випадково опинився в той момент, коли мене піддали найстрашнішим тортурам за весь час перебування у полоні. Там був залізний фургон, у який заштовхували полонених, в літню спеку там неможливо було перебувати - розпечений метал конструкції залишав жахливі опіки, неможливо було дихати. Коли утримувані втрачали свідомість, їх випускали. І мені пощастило, що витягнув мене лікар, який там випадково опинився, він вколов мені знеболююче. Видно було, що він боявся побаченого, я запам’ятав його слова: "Добре діло ми задумали, Новоросію, але не ті методи використовуємо".

Ти міг розрізнити із числа своїх катів місцевих та приїжджих найманців з Росії?

Звичайно, їх можна відрізнити. На першому допиті було чути російський говір, і я зрозумів, що переді мною сидять офіцери російських спецслужб. А коли в моїй квартирі проводили обшук, то одним із бойовиків виявився бурят - тоді ця тема була не такою поширеною, тому я не одразу розпізнав його національність.

Майбутній комікс - це не єдиний творчий проект, що розповідає про сувору буденність невизнаної "ДНР". Розкажи про свою відому інсталяцію "Картковий будинок" із зображеннями найяскравіших лідерів "ДНР"?

Виникла така ідея - зробити картковий будинок із зображенням бойовиків, великого формату. Робимо конструкцію цього будиночка, а в кінці перфомансу висмикуємо з-під будинку одну з карт – джокер із зображенням Путіна. Ми вибиваємо цю карту, і тут все зрозуміло - ніяких домислів, про те, що хотів сказати автор, все оголено. Ясно, що все це зав’язано на одній людині.

З цим перфомансом арт-фонд "Ізоляція" був у Парижі, Празі, Аугсбурзі, Краматорську, Слов’янську та Маріуполі. Я зміг приєднатися до своїх колег тільки вже в Празі, тому що на момент виїзду до Франції виявилося, що я оголошений у всеукраїнський розшук.

В Аугсбургу ми представляли творчі проекти "Ізоляції", в тому числі і мій "Картковий будиночок", в будівлі міської бібліотеки у рамках святкування Фестивалю Миру. Мене вразила місцева бібліотека, сучасна бібліотека, яку кожного дня із задоволенням відвідує молодь.

У Празі перфоманс проходив у Центрі сучасних мистецтв. Нашими глядачами виявились люди, які "були в темі" і знали, куди йдуть. Серед них багато було з України. Але, наприклад, був і росіянин Павло Коршаков, який живе у Празі, та був свого часу організатором празького Майдану. Зараз він займається тим, що купує старі позашляховики, ремонтує їх і передає в зону АТО нашим бійцям.

Проте ми зустріли і харків’янина, який активно підтримував політику Путіна і відкрито заявив, що якби жив на Донбасі, то пішов би в "ополчення". Він вибачався за бойовиків "ДНР", які тримали мене в полоні: "З вами неправильно вчинили, це було якесь непорозуміння, помилка". Не розуміючи, що це не непорозуміння, а система - те, що дійсно там відбувається. Познайомившись з цим харків’янином, я вважаю, що в інформаційному просторі Чехії Україна позиціонує себе недостатньо.

А як в Україні?

Щодо України, то у Маріуполі було все чинно. А найцікавіше було в Слов’янську і Краматорську. Краматорськ – це місто, звільнене від бойовиків, але його мешканці досі у "полоні". Настрої в місті відповідні, адже ще нещодавно жителі кричали: "Путін, введи війська". Саме там у мене і моїх колег з арт-фону виникла ідея розмістити "Картковий будинок" не в приміщенні бібліотеки, де організовували зустріч з жителями, а на центральній площі міста. Але, як потім виявилося, це не найбільш відвідуване місце, і ми спільно з колегами вирішили пройтися з картами по місту, зробити такий собі флеш-моб.

Найвеселіше було спостерігати, як люди реагують. Хтось хвалив, нам казали: "Так, молодці", хтось відвертався від карт з зображенням лідерів "ДНР", вони не хотіли навіть бачити їх. Не знаю, чи бояться вони "владу" "ДНР" або ж, як і раніше, підтримують, але не можуть про це заявити відкрито. Але видно було, що люди ще десь там, в цьому болоті залишились. Була висловлена ітака думка, що ми страждаємо нісенітницею, і краще йшли б працювати. Одна єдина машина нам посигналила, і сказали, що ми молодці…

Цікаво також, що ми запрошували керівництво міської адміністрації приєднатися до нашого флеш-мобу. Але коли ми вже дійшли до центральної площі міста, жоден з будівлі мерії до нас не приєднався.

Після цього ми поїхали в Слов’янськ. Хоча перед поїздкою нас переконували, що в місті багато сепаратистів, але виявилося навпаки. Активна частина населення, яка підтримує Україну, щовечора збирається на площі, де мер звітує перед ними про виконану роботу. Тут ми також провели перфоманс з "Картковим будинком" на центральній площі. Безліч людей прийшли подивитися і підтримати нас.

Взагалі, важко було починати нове життя у Києві? Швидко вдалося повернутися до творчості?

Коли я приїхав, у мене було 500 грн в кишені, я приїхав в нікуди. Я зателефонував знайомому, досить успішному юристу, та попросив допомогти мені з житлом. Спочатку жив у нього в офісі. Я одразу почав шукати роботу, у перший місяць влаштувався дизайнером, пізніше мене знайшов арт-фонд "Ізоляція" та запропонував влаштуватись до них.

Чи довелося зверталися за психологічною допомогою після полону?

Коли я приїхав безліч, людей мені одразу запропонували звернутися до психолога. Але на той момент я вже почав малювати комікс про своє перебування в полоні "ДНР" – це краща психотерапія. Рекомендую всім, навіть тим, хто не вміє малювати. 

http://dn.depo.ua/