Розвідник із Херсона Дмитро Павлинський загинув під Куп’янськом, прикривши собою побратимів

Розвідник із Херсона Дмитро Павлинський загинув під Куп’янськом, прикривши собою побратимів

У бою загинув 46-річний розвідник з 23-го окремого стрілецького батальйону Дмитро Павлинський. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну житель Херсона перебував у Польщі. Проте полишив усе і повернувся на рідні землі, аби захистити їх. Він в останньому бою прийняв вогонь на себе, тим самим буквально врятував своїх побратимів від вагнерівців.

Більше про це читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Романс у Гданську

Дмитро Павлинський дізнався про початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, перебуваючи у Польщі. Там він вже працював кілька років, встановлюючи вежі зв’язку. До того він працював в Україні та в Росії.

Проте стосунки з Росією в нього ніколи не були добрими, він розповідав рідним, що росіяни давно недобре ставляться до українців.

Світлана, дружина Дмитра, згадує, що вони познайомилися шість років тому у Гданську, Польща. Вона також працює в Польщі, живе там з двома дітьми. З часу їхнього знайомства вони не розлучалися.

"А у лютому 2022 року ми святкували річницю нашого знайомства у Закопане, а потім я поїхала додому до Кривого Рогу, до рідних. А на ранок 24 лютого 2022 року приходить мати та каже, що почалася війна. Вона сказала збирати речі та їхати до Польщі, де були діти. Тож ми з двома племінниками вирушили назад", – каже Світлана.

Поїздка була складною. Львівський вокзал, натовп людей, які буквально брали вагони евакуаційного потяга штурмом. Дві доби Світлана їхала, стоячи у тамбурі поїзда, який довго стояв у полях, перечікуючи обстріли.

"Я вже на кордоні"

А тим часом Дмитро з друзями планував поїхати воювати. Він служив у ПДВ, десантник. Світлані про свої плани не зізнавався. До нього приїхав друг, разом вони придбали джип. Завантажили генератор, ліки, тепловізор, бронежилети. Дружині він сказав, що кудись їде працювати з другом.

11 березня Світлана близько п’ятої вечора зателефонувала, щоб дізнатися, коли він повернеться додому. Він повідомив, що ще на роботі, і зателефонує пізніше.

"О сьомій вечора я вже дзвоню і питаю, коли ти повернешся, вже пізно? Тоді він каже: "Вийди в іншу кімнату, щоби діти не чули". І сказав, що він уже на кордоні, і вони їдуть на фронт. Він знав, що я б його не відпустила, тому вирішив вчинити саме так", – згадує дружина зі сльозами.

Крім того, в той час в Україні зник її брат з сім’єю. Вони опинилися в окупації під Києвом, і зв’язку з ними не було. А тут ще Дмитро.

Півтора року на Донецькому напрямі

Дмитро з другом добирався до фронту тривалий час. Добу простояли на кордоні, адже українські прикордонники не пропускали джип через відсутність документів від військової частини. А коли дісталися Києва і хотіли знайти підрозділ ПДВ, їх затримала СБУ.

Двоє херсонців без військових квитків – у той час боялися російських диверсантів, тому їх на два дні закрили у підвалі. Але зрештою розібралися та відпустили.

Зрештою Дмитро з другом доєдналися до 23-го окремого стрілецького батальйону. Початково їхній батальйон захищав Київщину – Буча, Ірпінь, Гостомель.

Потім понад півтора року батальйон перебував на Донецькому напрямі: Покровськ – Курахове. Бійці під час ротації були одними з перших, хто почав освоювати безпілотники. Але Дмитро Павлинський вважав, що це "не його". Він був розвідником. Не гнався за званнями.

"Він казав, що не може відправити новачків на завдання, обов’язково має сам піти. А з військовими званнями будуть вже інші задачі. Тому він залишився старшим солдатом", – каже дружина. Від обов’язків він ніколи не відмовлявся, не ховався, попри контузії та поранення.

Дмитра відрізняла людяність і доброта. У звичайному житті він був дуже лагідним, а в бою – справжнім воїном. Проте, коли брали полонених, він завжди наголошував: "Пацани, вони теж люди". Говорив полоненим, мовляв, поводьтеся добро, і вас ніхто не чіпатиме.

Перебуваючи на передовій, він знаходив час для ранкових пробіжок. Закликав і інших солдатів займатися спортом, триматися у формі. Адже в минулому Дмитро був боксером, чемпіоном України.

Двері відчинилися, і почалась автоматна черга

Дмитро Павлинський загинув 23 вересня. За два тижні до цього їхній батальйон перекинули з Донецького напряму на Куп’янськ.

Світлана розповідає, що 23-й окремий стрілецький батальйон славиться тим, що його бійці не здають жодної позиції. Вони утримують здобуті позиції до кінця, а потім відвойовують нові укріплення.

Під Куп’янськом ситуація була іншою. Солдати батальйону були втомлені, вони 19 місяців обороняли свої позиції на Донеччині. Хтось із командування обіцяв їм, що якщо вони здобудуть останню позицію, їх відправлять на ротацію. Це була якась низина, не найкраща точка. Але наказ є наказ, і хлопці здобули цю позицію.

Але замість обіцяної ротації їх відправили на Куп’янськ. Замість звичних Донбаських степів, де кожний кущик був знайомий, там опинилися серед лісів. Де позиції ворога, а де наші, ніхто насправді не знав.

23 вересня Дмитро зателефонував Світлані та сказав, що йде на завдання, щоб вона не хвилювалася. Група розвідників разом із Павлинським вирушила до лісосмуги. Вважалося, що там мали бути наші позиції, але вони виявилися ворожими. Дмитро побачив чужий бліндаж першими.

"Він лише повернув голову і сказав хлопцям: "Тут вагнери, а це вхід", коли двері відчинилися і почалась автоматна черга. Діма прийняв весь вогонь на себе. Він вже розумів, що загине, але буквально прикрив хлопців. Вони встигли обійти бліндаж та закидати його гранатами", – розповідає Світлана про останні миті життя Дмитра.

Бійці зуміли винести тіло побратима. Наступного ранку, коли медики підтвердили смерть Дмитра, командир зателефонував дружині та повідомив про його загибель.

У Дмитра залишилася нездійснена мрія. Він дуже хотів купити будиночок біля моря в Криму. І ще після війни мріяв придбати байк та подорожувати на ньому по всьому світу.

Коли загинув його друг "Сем", з яким вони відправилися на фронт, Дмитро попросив у разі його загибелі поховати його у Володарці Київської області поряд з батьком. Родина виконала його прохання.

Дмитро Павлинський за свою службу відзначений різними нагородами: Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "Сталевий Хрест", Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "Хрест хоробрих", Пам’ятною медаллю "За стійкість", Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "Золотий Хрест", відзнакою командира 63 ОМБР "ЗА СУМЛІННУ СЛУЖБУ", нагрудним Знаком "За зразкову службу". А також Грамотою за зразкову військову дисципліну, високий професіоналізм, розумну ініціативу, вірність військовому обов’язку та з нагоди Дня Сухопутних військ України, 12 грудня 2022 р.