Справедливість чи корупція: чому українські суди підтримують недобросовісні компанії?

«Не тому що-небудь є справедливим, бо воно законне, навпаки: законним має бути лише те, що є справедливим» (Ш. Монтеск’є).

У перші роки незалежності України в умовах об’єктивно слабкого юридичного захисту своїх інтересів великими вітчизняними компаніями нечисті на руку комерсанти (часто іноземні) розпочали ряд «проєктів вдовгу», за якими за сприяння не обтяжених моральними застереженнями юристів та суддів дуже відчутно «пощипали» флагманів української економіки.

Як правило, під якимось пристойним приводом (сприяння відновленню розірваних крахом СРСР економічних зав’язків, пошук нових ринків збуту, підвищення ефективності виробництва тощо) укладалися відповідні договори на великі «інвестиційні» суми і з тривалими строками виконання. Такими «благодійниками» часто виступали формально іноземні компанії, серед засновників яких були радянські емігранти, що раніше своїх колишніх співгромадян занурились у мутні води дикого капіталізму. А знання совкового менталітету і вмілих юридичних пасток світило шаленими надприбутками. Як правило керівництво української компанії додатково «мотивувалося» пухким конвертом. Часто місцем розгляду спорів вибирався який-небудь закордонний арбітраж. В умовах бартерних розрахунків не рідкістю були і численні поступки прав кредиторських вимог. В результаті контракт укладався і на папері виконувався, пухкий конверт витрачався, а який з того зиск був українському підприємству – справа десята.

З плином часу підривалася закладена в контракт юридична «міна»: чи то підприємство «не так» виконувало контракт, чи то зміна ціни на ринку одразу на порядки збільшувала фінансові зобов’язання українців, або, до прикладу, за допомогою митників з новими пухкими конвертами у вантажних деклараціях тупо домальовувався нуль до реально поставлених об’ємів – і все, «відчуйте різницю» у ваших зобов’язаннях, шановні українські бізнесмени. Щось подібне мав у своїй історії широко відомий в ті часи лідер української нафтопереробки «ЛиНОС» та низка підприємств енергетичного сектору і машинобудування.

Далі починалося найцікавіше – суди.

В закордонні суди йшли закордонні адвокати з правильно оформленими документами і сумнівів у суддів при задоволенні позовів не виникало, бо й підстав сумніватися в суддівській доброчесності не було – на папері все виглядало однозначно і доказово.

А от про доброчесність українських судів навіть говорити не будемо – це вже у суспільстві моветон. Тому якщо такий «проєкт» і міг викликати підозру в українського судді, який зрозумів суть оборудки – нові пухкі конверти миттю розвіювали такі сумніви і ставали міцним фундаментом для будівництва або придбання нерухомості як у рідному Козині, так і за кордоном.

У подібну ситуацію потрапив шанований «Енергоатом» - одне із невеликого кола підприємств, на яких справді тримається економіка України. І питання не тільки в сталому забезпеченні роботою близько 30 тисяч працівників та життєдіяльності трьох міст, в яких АЕС є містотворчими підприємствами (Запорізька АЕС та місто Енергодар, як ми знаємо, перебувають в рашистській тимчасовій окупації), справа не в 2-3-му місці серед найбільших платників податків країни, не в дотуванні коштом свого прибутку тарифу на електроенергію для населення і так далі. Найголовніше – близько 60-ти відсотків електроенергії в країні виробляється саме Енергоатомом. Вдумаємося: 60 відсотків. У кожній розетці. Забезпечує Енергоатом. В умовах війни.

Тож Перемога України без сталої роботи Енергоатома може стати під найсерйозніші ризики завдяки «талановитим» діячам приватної структури з доволі сумнівною репутацією, яким під час війни з загарбником усіляко сприяє Українська Феміда.

І що ж – якраз перед війною, у вересні 2021 року державна виконавча служба на два тижні арештувала всі рахунки Енергоатома і блискавично списала 34,7 мільйона гривень. Фінансова діяльність підприємства на два тижні була повністю паралізована (за цим фактом кримінальна справа розслідується Державним бюро розслідувань). Що ж стало приводом? Сюжет цієї історії дуже цікавий, адже стягувачем є Закрите акціонерне товариство спільне українсько-американське підприємство з іноземними інвестиціями «Укрелектроват», яке до вересня 2021 року руками органів Державної виконавчої служби протягом 2012-2020 років вже списало понад 60 мільйонів гривень, маючи на меті «роздягнути» державну компанію на 127,3 млн. грн. за рішенням Господарського суду міста Києва 2011 року (пам’ятаєте, ми говорили про «проєкти вдовгу»?).

Хто ж ці борці за грошові знаки з пухкими конвертами у валізах?

Згідно з розслідуванням «Наші гроші» компанія «Укрелектроват» у звітності зазначала, що не веде господарської діяльності. Фірма зареєстрована в Дніпрі, у жилій квартирі. В ній мешкає Микола Фролов – наприкінці 1990-их він фігурував у документах як президент «Укрелектровату», потім представляв інтереси компанії за довіреністю. На його доньку Вікторію Фролову записано 14% акцій «Укрелектровату».

Микола Фролов – це дніпропетровський підприємець (зареєстрований як ФОП). Чоловік з такими ж ПІБ раніше працював помічником екснардепа з Дніпра сумно відомого Олега Царьова, який переховується у РФ від слідства, провадженого Генеральною прокуратурою України, за звинуваченням у державній зраді через колабораціонізм із Росією. Царьов у Парламенті входив до групи фракції Партії регіонів, яка орієнтувалася на братів Клюєвих. А серед нечисленних працівників «Укрелектровату» журналісти «Наших грошей» знайшли Людмилу Дякову, яка паралельно працювала на Дніпровській паперовій фабриці, що в той час контролювалася родиною Царьова.

Ще 17% «Укрелектровату» – в доньки Сергія Чугуєвця Олени Тимчук. Сергій Чугуєвець – це дніпровський юрист, спеціалізується на економічній безпеці та контактах з правоохоронними органами. Адвокатська контора «Федоровський і партнери», в якій він працює, займається, зокрема, реєстрацією фірм в іноземних юрисдикціях.

Майже 69% «Укрелектровату» ще з 90-их років записано на американську фірму AC Energy Holding зі штату Делавер. Розкрити її власників неможливо через відсутність публічного реєстру. Журналістам вдалося дістати лише копію свідоцтва від 2013 р., в якому представником AC Energy Holding зазначено Володимира Лютого. Найімовірніше, це відомий футбольний тренер і ексфорвард ФК «Дніпро» (президент клубу на той час – Ігор Коломойський). Володимир Лютий і головний комунікатор від «Укрелектровату» Микола Фролов є друзями у соціальній мережі Facebook.

У попередні роки серед співвласників «Укрелектровату» значилася ще одна цікава постать – Дніпровський підприємець Андрій Попов, власник місцевого ювелірного салону. У попередні роки Попов тривалий час був директором і співвласником «Укрелектровату», а також фігурував у якості співзасновника в низці структур, пов’язаних з групою «Приват» Ігоря Коломойського та партнерів. А саме – в компаніях «Приват-Агро», «Центросталь», «Трансмолоко», «Промінмет».

Реєстр акціонерів «Укрелектровату» у попередні роки вела компанія «Славутич-Реєстратор», яка асоціюється з іменем позбавленого громадянства «приватівця» Геннадія Корбана.

Як бачимо «контрагент» Енергоатома дуже цікавий, а спір давній і принциповий для обох сторін, бо йдеться про стягнення заборгованості, якої не існує, з «Енергоатома» на користь «Укрелектроват» у сумі 127,3 млн грн, з яких сума основного боргу становить лише 2,5 млн грн(!).

Збільшення суми боргу у більш ніж 50 разів від суми фактичних зобов’язань було схвалене за президентства державного зрадника Віктора Януковича рішенням Господарського суду м. Києва 4 серпня 2011 року у справі № 18/113-53/81. При цьому левова частка від цієї суми – 118 209 236,00 грн – є так званою компенсацією за відстрочення кінцевого розрахунку згідно з договорами, які укладалися на постачання ядерного палива. Як виникав цей «борг», як уступалися права вимоги і в результаті «Укрелектроват» став «кредитором» Енертогоатома, як іменем України приймалося «рішення» Господарського суду міста Києва – окрема детективна історія з кримінальним відтінком.

Однак з метою примусового виконання цього «рішення» судом було видано відповідний наказ, який виконується Міністерством юстиції України і вже стягнуто на користь «Електровата» більше 95 млн грн. Залишок заборгованості складає 31,5 млн грн.

Тобто, протягом більш, ніж десяти років після ухвалення згаданого судового «рішення» «Енергоатому» частково вдається стримувати атаку «Електровата», ласого до державних коштів.

Не полишаючи боротьбу за інтереси держави, Енергоатому вдалося правочини, на підставі яких було стягнуто «компенсацію» 118 млн грн, визнати недійсними згідно з остаточним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 у справі №910/18017/21 як такі, що вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства (ст. 49 ЦК).

Не зайвим тут буде процитувати аргументи судів, які ухвалили рішення у справі №910/18017/21: «встановлені в п. 4.6 Договору №1331, п. 3.2.1 Додаткової угоди №1 та п.п. 2, 2.1 Угоди №1 процентні ставки за користування наданим Рівненській АЕС комерційним кредитом є надзвичайно завищеними порівняно із звичайними процентними ставками за виданими кредитами (в т.ч. в іноземній валюті)...

Окрім того, доказів неможливості отримання Рівненською АЕС відповідного кредитування від національних банків у відповідний період матеріали справи не містять, що може вказувати на умисність таких дій - обтяження себе зобов`язаннями по платі за користування залученими коштами у розмірі, що в 46 разів більше суми самих запозичених коштів.

Такі наслідки вчинення оскаржуваних правочинів свідчать про суперечність їх як правовій природі здійснення підприємницької діяльності, так і діяльності в сфері атомної промисловості, головним завданням якої забезпечення електроенергією населення України, в цілому, і як наслідок інтересам держави та суспільства, адже передбачають фактичне заволодіння державними коштами з грубим нехтуванням принципів економічної доцільності, розумності та справедливості і створюють загрозу блокування діяльності ДП "НАЕК "Енергоатом" щодо видобутку електроенергії.

В цьому випадку, обставини укладення та реалізації оскаржуваних правочинів в частині визначення умов кредитування на думку суду виходять за рамки "поза розумним сумнівом" щодо розумності, логічності та раціональності його укладення, адже встановлення за рахунок державних коштів плати користування залученими у приватної особи коштами за ставкою у розмірі 3 036,8% річних (при звичайних ставках у розмірі 20%) є нічим іншим як проявом цинічного та безвідповідального розпорядження коштами Українського народу, які б за своїм цільовим призначенням мали бути спрямовані на зміцнення галузі виробництва ядерної енергії, яке є складовою належного забезпечення електроенергією населення України».

Для повноти картини додамо, що збільшення суми боргу у більш ніж 50 разів (!!!) від суми фактичних зобов’язань було схвалене рішенням Господарського суду міста Києва 4 серпня 2011 року на підставі висновку експерта ТОВ «ЦПД «Правозахист» від 14.04.2010 р. У 2014 році висновок експерта від 2010 р. за результатами рецензії КНДІСЕ був визнаний необґрунтованим, а стосовно посадових осіб «Укрелектроват» та «ЦПД «Правозахист» було порушене кримінальне провадження, в якому «Енергоатом» визнано потерпілим.

В результаті задаймо собі просте запитання: чи є справедливим і законним Українській Державі руками суддів і державних виконавців примушувати Енергоатом платити понад 118 млн грн за правочинами, які укладені з метою, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, незважаючи на те, що рішення про стягнення цих коштів залишається чинним. При тому, що законодавство, зокрема ст. 328 ГПК України, передбачає легітимний правовий механізм для недопущення цієї ситуації.

Енергоатом скористався таким правовим механізмом і звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання наказу у справі № 18/113-53/81 в частині стягнення 118 млн грн за недійсним правочином таким, що не підлягає виконанню.

Для будь-якого стороннього спостерігача є очевидним, що раз пункти договору та угод є недійсними з моменту їх вчинення, то жодного зобов’язання стосовно сплати 118 млн компенсації за відстрочення кінцевого розрахунку між сторонами взагалі не виникло.

Інакше кажучи, в «Укрелектровата» не виникло права вимагати сплати названої компенсації, тоді як у «Енергоатома» не виникло обов’язку з її оплати за «рішенням» від 04.08.2011.

Однак суд першої інстанції в умовах війни знову став на бік «Укрелектровата» і відмовив у задоволенні заяви «Енергоатома» про визнання наказу на 118млн.грн. таким, що не підлягає виконанню. Ну як-то кажуть десь убуло – десь прибуло. Скоріш за все побачимо якусь «обновку» у судді чи членів родини в наступній щорічній декларації на сайті НАЗК. А там і до мотивованої скарги до Вищої ради правосуддя недалеко.

«Енергоатом» звісно звернувся з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду.

Здавалося б не найскладніша у світі судова справа, однак розглядається апеляційним судом більше, ніж 6 місяців. Склад колегії суддів змінювався. Наразі справа перебуває у суддів Сітайло Л.Г., Андрієнка В.В., Коротун О.М., а чергове засідання призначено на 18.11.2024. При цьому судові засідання постійно переносяться без повідомлення причин. Як ми показали раніше «Укрелектроват» вміє «правильно» аргументувати свою «правову» позицію і можливо таке тривале слухання справи пов’язано з підготовкою більш «переконливих» доводів для столичних суддів з вулиці Шолуденка. І знову буде привід НАЗК (чи й НАБУ із САП) разом із ВРП поцікавитися обставинами справи?

Не зайвим буде нагадати, що «Енергоатом» є оператором чотирьох діючих атомних електростанцій України: Запорізької (знаходиться на тимчасово окупованій території), Рівненської, Південноукраїнської, Хмельницької, на яких експлуатується 15 атомних енергоблоків загальною встановленою потужністю 13 835 МВт, та належить до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки Держави.

Саме «Енергоатом» в умовах жорстокої військової агресії залишається флагманом електроенергетичної галузі нашої держави, надійним джерелом генерації та постачання електричної енергії усім галузям економіки, включаючи суб’єкти оборонної промисловості та військові об’єкти, підприємства критичної інфраструктури та побутових споживачів. І судам також. І суддям в родинні домівки також.

Північний апеляційний господарський суд має унікальну можливість відновити справедливість, прийняти дійсно законне і справедливе рішення та закінчити майже п’ятнадцятирічну історію боротьби державного «Енергоатома» з фірмою ЗАТ «Укрелектроват» за кошти та інтереси держави. Тож уважно спостерігаємо, очікуємо, сподіваємося на законність і справедливість Української Феміди.

Автор: Олег Радченко