Прокопенко: 850 бійців “Азову” досі перебувають в полоні

Прокопенко: 850 бійців “Азову” досі перебувають в полоні

Спільними зусиллями різних відомств у 2024 році вдалося повернути з полону 169 бійців “Азову”. Однак у ворожому полоні залишаються ще 850 “азовців”.

Про це повідомив у дописі командир 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” Денис Прокопенко (псевдо – "Редіс").

“…жодна успішна операція на війні не проходить безкоштовно. За кожною відбитою ворожою атакою і за кожним відвойованим метром української землі стоять піт, кров і життя наших бійців. Саме їхнім рішучим діям завдячує Україна, яка зустрічатиме новий рік у вільних українських містах. Цієї можливості позбавлені 850 бійців «Азову», які понад два з половиною роки перебувають у надзвичайно важких умовах у російському полоні. Спільними зусиллями різних відомств у 2024 році вдалося повернути з полону 169 наших побратимів. У наступному році ми продовжимо робити все, аби витягти з пекла російських тюрем всіх наших полонених”, – написав командир.

Він також застеріг українців від невиправданих очікувань: “Сьогодні український та світовий медіапростір просякнутий впевненістю, що у 2025 році війна в Україні завершиться. Це переконання шкодить як фронту, так і тилу. Воно дає примарну ілюзію, заспокоює та розслаблює в ситуації, коли розслабитися означає втратити державу та незалежність. Якщо прогнози не виправдають себе, наше суспільство чекатиме важке розчарування, яке вдарить по обороноздатності країни. Цього ні в якому разі не можна допускати. До того ж, будь-які безпекові гарантії, які може отримати Україна, не означають, що українці зможуть перекласти відповідальність за оборону країни на плечі інших. У нас вже є сумнозвісний приклад Будапештського меморандуму, який приспав українське суспільство, переконавши у тому, що безпеку наших кордонів забезпечать підписи на папері”.

Прокопенко пише, що “навіть якщо бойові дії у 2025 році припиняться, війна нікуди не зникне. Вона дивитиметься на нас очима наших загиблих побратимів, нагадуватиме про себе руїнами українських міст, буде поруч у сльозах сотень тисяч українських родин, які втратили найдорожче. І вона дихатиме у спину самим фактом існування на наших кордонах ворога, який ніколи не відмовиться від наміру окупувати Україну. А це означає, що у нас не буде іншого вибору, окрім як продовжувати реформувати армію, нарощувати власний ВПК та готуватись. Тому що наступного разу окупант прийде ще сильнішим та ще більш підготовленим”.