Три роки повномасштабної війни: як Росія прорахувалася з "бліцкригом" проти України

Три роки повномасштабної війни: як Росія прорахувалася з "бліцкригом" проти України

Близько четвертої години ранку за київським часом  24 лютого 2022 року президент Росії Путін оголосив про початок “спеціальної військової операції”, метою якої були “демілітаризація та денацифікація України”. 

Ще до його заяви перші російські ракети впали на українські міста, а російська армія вторглася в Україну, рухаючись до Києва, Харкова, Херсона, Чернігова, Сум. Наступ почався і на сході, де проходила лінія зіткнення ООС. Окупанти йшли з території Росії, Білорусі та з окупованого Криму.

Всупереч прогнозам західних розвідок, що Україна зможе вистояти лише лічені дні, а Київ упаде за 72-96 годин, російські окупанти зустріли потужний спротив і зазнали серйозних втрат в особовому складі та техніці – втрати росіян у перші дні складали 800-1000 військових, десятки одиниць бронетехніки. Було збито декілька літаків і гелікоптерів.

Розрахунок на “легку прогулянку”, яка буде супроводжуватися радістю українців, не виправдався і став для російської армії злим жартом – російські колони знищували під час маршу, не даючи розгорнутися в бойові порядки. Дезорганізація та хаос, викликані прорахунками російської розвідки та ГШ РФ, призвели до провалу початкової тактики “бліцкригу”.

Попри те, що війська для оборони Києва збирали в екстреному порядку і часто вони вступали в бій просто з маршу, не маючи змоги підготувати позиції та провести розвідку, росіянам не вдалося увійти до столиці України. Навесні 2024 року вони змушені були відступити з усієї півночі України, встановивши контроль лише над одним обласним центром з 2014 року – Херсоном (до листопада 2024). 

Маріуполь, який після окупації Донецька став фактичним адміністративним центром області, потрапив в оточення і був фактично зруйнований після безуспішних спроб зламати оборону розрізнених українських підрозділів, кістяком якої був ОЗСП НГУ “Азов”. Гарнізон Маріуполя припинив оборону лише 16 травня, за наказом президента Володимира Зеленського, під гарантії РФ та Червоного хреста, які не були дотримані.

В лютому-березні 2022 року також відбулися перемовини між делегаціями України та РФ. Місцем зустрічі було обрано кордон між Україною та Білоруссю, Біловезьку пущу (Білорусь), згодом Стамбул (Туреччина). 

РФ спочатку вимагала від України скласти зброю як умову для початку перемовин, згодом – скоротити чисельність армії в кілька разів, відмовитися від далекобійної зброї, частини територій (включно з тими, які РФ не контролювала), визнати державний статус російської мови та церкви.

Єдиним результатом кількох раундів перемовин стала домовленість про запровадження гуманітарних коридорів для евакуації, які неодноразово обстрілювали росіяни. Політичних угод укладено не було.

Вибивши російську армію з Київщини та півночі України, українські війська стали свідками масових воєнних злочинів російських окупантів у Бучі, Ірпені, Ягідному (Чернігівщина), Ізюмі (Харківська область).

Були виявлені факти тортур, зґвалтувань (зокрема дітей), масових вбивств та поховань сотень цивільних на окупованих територіях. Це стало поворотним моментом у російсько-українській війні, викликавши жорсткий осуд з боку Європи та США та активізувало тиск на Росію і допомогу Україні.

Завдяки розслідуванню міжнародних та українських журналістів вдалося встановити хронологію скоєння воєнних злочинів армією РФ, ідентифікувати місця та обставини вбивств.

Перший етап повномасштабного вторгнення РФ завершився навесні 2022 року відступом з півночі України та початком позиційних боїв на сході. Намагаючись використати перевагу в артилерії, росіяни перейшли від спроб швидкого просування колонами по дорогах до тактики війни на виснаження.

Після деяких успіхів росіян (захоплення Лисичанська та Сіверськодонецька), українська армія здійснила блискавичний удар на Харківщині, за кілька днів звільнивши майже всю окуповану територію області, та розпочала наступ на Херсон. Побоюючись поразки у розпочатій ним війні, президент РФ Путін оголосив мобілізацію в Росії – вперше з часів вторгнення СРСР в Афганістан, а офіційно – з Другої світової війни.