Бути бізнесменом добре, а поліцейським - краще: мільйони й гектари генерала Коваля

Євген Коваль — одна з найпомітніших фігур Національної поліції останніх років: колишній начальник кримінальної поліції, керівник слідчо-оперативної групи в справі Павла Шеремета, перший заступник глави Нацполіції (2019–2021), потім раптово звільнений «з політичних мотивів», а у 2025-му він також раптово повернувся в систему.

За його публічною біографією — декларації з відчутними накопиченнями, сімейний «курортний» актив в Карпатах, гектари й палаци на березі Дніпра, матеріальні заохочення «на побутові потреби» від МВС і стійкі сюжети про вплив «старої команди». Все це — не вирок, але набір фактів і ознак, які потребують відповідей.

Кар’єра й «справа Шеремета»: старт високої видимості

Коваль народився в 1979 році, в Нацполіції піднявся до першого заступника голови: у вересні 2019-го він очолив кримінальну поліцію, ставши фактичним «оперативним номером один» відомства. Саме він публічно представляв проміжні результати розслідування вбивства Павла Шеремета й керував відповідною групою. Яка, як ми пам’ятаємо, «повісила» вбивство на абсолютно непричетних до нього волонтерів і солдатів ЗСУ.

У вересні 2021 року Коваль був звільнений з формулюванням, яке сам назвав політичним, — перед цим подав «декларацію перед звільненням». Зі «справою Шеремета» це звільнення не мало нічого спільного – за «липу» в ньому не постраждав не тільки Коваль, а взагалі ніхто. Від слова «зовсім».

Чому це згадування таке важливе? Тому що «справа Шеремета» стала лакмусом довіри до поліції. Керівник слідчої групи в такому кейсі повинен бути сам «прозорішим за скло». Навколо Коваля однак вже тоді накопичувалися публікації про невідповідність сімейних активів офіційним доходам і далеко не світських зв’язках з колишніми силовиками, які курирували економічні підрозділи.

Гроші родини: «карпатський курорт», гектари й дорогі квартири

Ще у 2019-му розслідувачі «Слідства.Інфо» виявили в батька Коваля масив землі на Закарпатті — близько двох десятків ділянок загальною площею понад вісім гектарів і вартістю близько 30 мільйонів гривень за тодішніми цінами. Журналісти відзначали, що легальність походження активів і прозорість бізнесу викликають питання. Паралельно родина демонструвала інтерес до готельної справи й нерухомості в Києві. Ці тези повторно фіксувалися і в наступних публікаціях.

У 2020 році медіа звертали увагу на елітний автопарк оточення і «багатих родичів» Коваля, співставляючи це з його публічною посадою. Декларації самого генерала — у відкритому доступі, і вони показують суттєві готівкові заощадження і квартири в столиці; набір документів у реєстрі НАЗК підтверджує як щорічні декларації, так і спецдекларацію «перед звільненням» у серпні 2021 року.

У публічній базі НАЗК відображені подані Ковалем декларації (за 2020-й, 2021-й, «перед звільненням» та ін.); також зустрічаються записи про зареєстровані об’єкти і рух коштів. Вони не доводять незаконність походження, але породжують прямі питання щодо співвідношення службових доходів, сімейного бізнесу й заощаджень.

У квітні 2021-го Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Арсена Авакова виділяло «матеріальну допомогу на вирішення побутових питань» вузькому колу керівників Нацполіції. Серед одержувачів — перший заступник Ігоря Клименка Євген Коваль, якому виплатили 111 тисяч гривень.

Формально допомога законна; питання в критеріях «обраності». На тлі скромних окладів рядових поліцейських і хронічних проблем інфраструктури такі виплатні рішення виглядають як публічна демонстрація внутрішньовідомчої «касти небожителів».

Повернення в 2025-му: «другий захід» і старі тіні

Влітку 2025 року Bihus.Info повідомило, що Євген Коваль повернувся працювати в Нацполіцію. У їхньому повідомленні згадувалися колишні питання до активів родини і «карпатських проєктів». Повернення відбулося без публічного роз’яснення, чому «політично мотивоване» звільнення 2021-го більше не є перешкодою для служби. Сам Коваль з цього приводу теж зберігає мовчання. Хоча, безумовно, цікаво, як змінилися «політичні мотиви» в ситуації незмінності влади.

На тлі ревізії впливів у силових і податкових органах у 2024–2025 роках частина медіа й публічних діячів висувала версії про вплив «старої економічної команди» Нацполіції на тіньові ринки (алкоголь, тютюн, акцизи) — вказуючи, в тому числі, на прізвища колишніх керівників Департаменту захисту економіки й близьких до них генералів.

У публікаціях про кадрові перестановки МВС 2019–2021 років регулярно спливають прізвища людей, пов’язаних із Департаментом захисту економіки (ДЗЕ). У низці матеріалів Євгена Коваля називають близьким до колишнього голови ДЗЕ Ігоря Купранця; окремі тексти описують «післяслужбові» бізнес-траєкторії оточення Купранця. Ці роботи — журналістські, а не судові; тим не менш вони окреслюють можливий контур неформального впливу, де силові компетенції трансформуються в майнові.

Окремі медіа в 2025 році публікують розгорнуті матеріали про «мільйони радника Нацполіції Коваля» і «сімейний бізнес через нерухомість». Ці матеріали варто читати з подвійною критикою джерела, але й питання, які вони піднімають (структура власності, афілійованість компаній, динаміка сімейних активів), потребують офіційних пояснень. Останніх, само собою, немає і не передбачається.

Декларації і «дрібниці», які такими не є

У деклараціях Коваля фіксувалися значні суми готівкових і банківських коштів, на тлі чого особливо дисонує «матдопомога на побутові потреби». Будь-яка неузгодженість між динамікою заощаджень і офіційними доходами — предмет для рутинної перевірки НАЗК. Останнє зберігає на цю тему скромне мовчання.

У публікаціях у медіа згадуються щонайменше дві квартири в Києві; перевірка кадастрових даних і хронології угод — стандартна процедура forensics-журналістики. Частина реєстрових карток підтверджує наявність великих об’єктів у членів сім’ї.

Репортажі з місця будівництва в Карпатах (умовно названого «курортом») показували, що земля належить родині Коваля. Питання — хто кінцеві вигодоотримувачі і як фінансувалися етапи робіт. Без доступу до бухобліку й банківських виписок це — біла пляма, яка закривається лише розпливчастими поясненнями від фігурантів.

Після звільнення в 2021-му Коваль публічно назвав причину «політичною», подав декларацію «перед звільненням» і уникнув детальних відповідей на сюжет про сімейні активи, обмежуючись загальними тезами про законність. Прямих коментарів щодо «матдопомоги обраним» у відкритому доступі не виявлено.

Повернення в 2025-му теж не супроводжувалося зрозумілим публічним поясненням. Навряд чи це — пробіл комунікації, на який любить списувати свої кричущі рішення влада. Але і сказати в цьому випадку відверто нічого. Тому й відсутні будь-які коментарі.

А що в підсумку? А нічого

Національна поліція — ключовий інструмент правопорядку країни, яка воює. Будь-які підозри в прихованих бенефітах, вибіркових заохоченнях і «сімейних курортах» високих чинів роз’їдають довіру до інституту, а значить — знижують готовність громадян співпрацювати зі слідством і виконувати закони. Навіть якщо кожна з претензій окремо виявиться пояснюваною, суспільство має право розраховувати на активну прозорість: повне дослідження і пояснення доходів/витрат, ланцюгів власності, афілійованості і конфліктів інтересів.

Історія Євгена Коваля — це майже підручник про те, як в Україні працює правоохоронна система: все лежить на поверхні, але ніхто не поспішає давати відповіді.

Візьмемо закарпатські землі родини Коваля. Десятки гектарів, акуратно оформлених на родичів, — наче «сільський стартап». Тільки от стартап цей тягне на десятки мільйонів гривень. Звідки гроші? Хто кінцевий власник? Які податки платили? Зрозумілих пояснень немає. Зате є звичне мовчання і репліки в дусі «все законно».

Карпатський «курортний» проєкт — окремий шедевр. Будується готельний комплекс, звучать слова про «розвиток туризму», але ні інвесторів, ні кредитних ліній, ні прозорих контрактів суспільство так і не побачило. Все ніби в тумані: гроші звідкись беруться, підрядники кудись зникають, а на виході — красива картинка з гірським видом.

Декларації? Це взагалі жанр сатири. На папері — офіційна зарплата і кілька премій, включаючи «матеріальну допомогу на побутові потреби». У реальності — квартири в Києві, солідні накопичення і стиль життя, який ніяк не в’яжеться з державною службою. Виходить, генерал начебто служить державі, а живе так, неначе працює в міжнародній корпорації.

Але найбільш пікантне — це оточення. Зв’язки з колишніми «економічними» генералами, в яких руки по лікоть у схемах, малюють картину не дружнього спілкування, а справжнього бізнес-клубу колишніх силовиків. Ці зв’язки — як шлейф: куди б Коваль не пішов, поруч тут же спливають знайомі прізвища й історії про сірі ринки, акцизи і «дахи».

І, нарешті, його повернення в 2025-му. Рішення, яке виглядало як раптовий «камбек» з-за лаштунків. Хто пролобіював його повернення? Які перевірки на благонадійність проходив генерал — якщо проходив взагалі? Чому все це сталося в тиші, а суспільство поставили перед фактом? Війна, криза довіри до інститутів, вимога до повної прозорості — а замість цього кулуарна рокіровка в стилі «начебто нічого й не було».

Саме так народжується цинізм: коли питання відомі всім, а відповіді — нікому.

Кейс Євгена Коваля — симптом системної проблеми: приватизація репутаційних «дивідендів» силової посади при розмитій лінії між державною службою і сімейним добробутом. Пакет відкритих даних (декларації, земельні активи родичів, «матеріальна допомога», повернення в систему без зрозумілого брифінгу) формує стійку зону недовіри.

Відповідь тут одна — радикальна публічність: розкриття бенефіціарів сімейного бізнесу, повсякденна відкрита звітність про доходи/витрати і незалежний аудит конфліктів інтересів. Поки цього немає, «генерал безбідної служби» залишиться не тільки медійним ярликом, але й ризиком для інституційної легітимності Нацполіції.