Смерті в СІЗО: неоголошена війна

Смерті в СІЗО: неоголошена війна

Знову почали у ЗМІ з’являтися новини про смерті ув’язнених в Київському СІЗО. З жахом люди читають про те, що вже двоє молодих людей померли за декілька днів нового 2016 року.
Повинен поділитися невтішними висновками, аналізуючи не тільки ці випадки, а і стан медицини та побутових умов у слідчих ізоляторах за останні роки.

Такі смерті будуть продовжуватись і надалі. Тому, що ніхто не аналізує справжніх причин того, що відбувається.

Прокуратура просто відзвітовує – почате досудове розслідування, Пенітенціарна служба та Міністерство юстиції просто відмовчуються.

Чи знають журналісти, що за перший тиждень року померло 6 засуджених? А всього з початку року померло 27 осіб, з них 6 підслідних та 21 засуджений? Минулого року це було 25 чоловік, з урахуванням того, що загальна кількість утримуваних по установам цьогоріч суттєво зменшилася!

Чи знають люди, що тільки за останній тиждень попереджено 3 спроби самогубства в різних установах та стався один нещасний випадок (який має ознаки злочину) із засудженим, що зараз в реанімації?

Порівняйте ці дані із повідомленнями із зони АТО. Там війна, а тут що?

Тут просто нерозуміння керівників ДПтСУ та МЮ що відбувається, і що треба з цим робити.

Тюремна медицина організована ще за зразком радянської. Вона є відомчою і закритою. Медики в установі повністю залежать від начальника та фінансуються з бюджету установи. Хто їх контролює? Начальник установи. Хто віддає їм вказівки? Начальник установи. Серед них багато професійних і порядних людей, але не може бути організована належна медична допомога в умовах відірваності її від загальнодержавної медицини. Немає необхідних профільних спеціалістів, немає необхідного обладнання. Навіть якщо в СІЗО можуть зняти кардіограму серця – нема кому її розшифрувати. Якщо необхідна спеціалізована процедура – все одно везуть до лікарні МОЗ. А тут начальник починає думати: "Як організувати конвой, машину, бензин? А ще в область і в Київ доповідати… Та ну його, не помирає ж…". Всі родичі засуджених не дадуть мені збрехати – вони самі забезпечують необхідними медикаментами своїх рідних. Зате мільйонні тендери на закупівлю медпрепаратів у Пенітенціарній службі проводяться справно.

Для того, щоб змінити цей ганебний стан речей, бачу тільки один вихід. Медичне обслуговування в установах Пенітенціарної служби повинно організовуватись Міністерством охорони здоров’я. За тими ж стандартами і протоколами, за якими обслуговують всіх мешканців України. Медпрацівники повинні бути працівниками МОЗ. Лікарні та поліклініки, на чиїх територіях обслуговування перебувають колонії і СІЗО, повинні комплектуватись з урахуванням необхідних спеціалістів та обладнання.

Начальники колоній та слідчих ізоляторів повинні будуть лише забезпечити їх безпеку та охорону ув’язнених і засуджених. Вони не зможуть впливати на медиків шляхом наказів, преміювання, доган, чергових звань, відпусток "в …бре" тощо.

От тоді можна буде говорити, що не приховуються страждання і тортури, що система є відкритою і надання меддопомоги засудженим є належним. Ну, як мінімум таким, як і всім іншим мешканцям України.

Старенький Сергій

Обозреватель