Кожним словом у побуті ми обираємо “русскій мір” чи вільну Україну

Кожним словом у побуті ми обираємо “русскій мір” чи вільну Україну

Це не перша моя війна. І зброя ( в традиційному розумінні ) практично не змінилась порівняно зі зброєю часів Афганської війни… Тоді чому так багато хлопців не витримують психологічно!? Навіть капелани, котрі мали би допомогати бійцям, іноді самі втрачають глузд! Гадаю справа в тому, що в Афганській ( чи будь-якій ) війні, котру веде ( чи вела ) Орда, завжди все логічно! Погано, чи добре, але просто і логічно : поряд побратими – вони хороші, там вороги – вони погані! Друзів від ворогів дуже легко відрізнити! Мова, спосіб життя, пріорітети,..

А тепер!? По ту сторону брустверу знаходяться люди, які говорять мовою, що мало чим відрізняється від мови волонтерів, котрі ось щойно привезли тепловізора, щоби український солдат не був уночі сліпим! Такою ж мовою, як сусід, котрий за останню пенсію купив берці, щоби український солдат не був босим! Та що там – такою ж мовою, як командир, котрий віддає наказ на вбивство “вчорашнього брата”! Хто тут поганий – ми чи вони!? Все нас переконує, що саме ми! Телебачання з москальськими серіалами, радіо з москальськими піснями, сусіди, а у декого навіть члени родини (бо вони дивляться все той же телевізор)… А що може переконати бійця в тому, що він на правильному боці!? Що його самопожертва не даремна!? Командири!? Так вони найчастіше закінчували ті ж заклади, що і ворог!..

В дитинстві, коли ми грались в “блідолиціх та індіанців”, всі прагнули бути саме індіанцями. А чому!? Може тому, що ми всі глибоко вивчили історію Америки!? Та ні. Тому, що ми дивились фільми про погано озброєних, але благородних, сильних та красивих зовні і всередині індіанців та гарно озброєних, але підступних і гидких блідолицих загарбників! Так то були ігри! А зараз!? Навіть, якщо хлопці десь і чули про історію наших взаємин з Московією… Про голодомори, соловки… Але ж коли то було!? А фільми, пісні, мову вони чують скрізь! По радіо, з телевізора, в побуті! І все це переконує українського вояка в тому, що москальська мова, москальські цінності це зовсім не погано! А націоналізм, це, в кращому випадку, ознака “вишиватності”, а в гіршому – антилюдяно!

Ось причина психологічних травм! Ось шо в решті решт може відвернути патріотів від ЗСУ, натомість приверне “морально стійких заробітчан” ! Котрі, на відміну від патріотів, знатимуть за що вони воюють! За 7.000 мінімум! За можливість знімати стресс “па-русскі”, за шматочок влади, котру дає автомат!.. То який захистник потрібен Україні!? Кожен українець, кожен волонтер чи інтетнеткористувач впливає на цей вибір! Кожним запитом москальською мовою чи постом в інтернеті! Кожним словом в побуті ми обираємо “русскій мір” чи вільну Україну! Тож “какаяразніцанакакомязикє” може перетворитись на “какаяразніцагдєспать”, “какаяразніцаштожрать”, а згодом і “какаяразніцагдєваєвать”!

Борис Гончар

z-gazette.com