Офіцер Швирьов розповів про божевілля полону в донських козаків у Донецьку

Наприкінці лютого 2015 року командир підрозділу 13-го батальйону «Чернігів-1» В’ячеслав Швирьов потрапив у полон під Дебальцевим. Він виходив із дебальцевського котла з групою інших військових, коли в темряві наштовнувся на блокпост сепаратистів. Щоб відвернути увагу від своєї групи, він вирішив вийти до противників сам. Як він дізнався згодом, завдяки цьому група дійсно змогла врятуватися.

На блокпосту В’ячеслава скрутили козаки «Всевеликого війська Донського». Спочатку, не будучи впевненими, що робити з полоненим, його возили то в Дебальцеве, то в якесь селище під Горлівкою, то в Шахтарськ. У Шахтарську Швирьова допитав полковник ФСБ Росії. Він сам, не приховуючи, показав посвідчення. Питання були суто формальними – судячи з усього, росіяни чудово знали всі позиції української армії в районі Дебальцева. Зокрема, Швирьов побачив карту, явно передану з українського Генштабу.

У них інформація була – і така, яку з безпілотника просто не знімеш. Були всі пристріляні позиції по Дебальцеву. Вони грали з нами місяць, а потім вже під кінець били з точки в точку. Тобто його по суті вже нічого не цікавило. Його цікавив моральний стан хлопців, взаємини між підрозділами, між добробатами й армійцями. Вони шукали цю слабку ланку.

Козацький підвал

В результаті Швирьова привезли до Донецька, на базу донських козаків, яка розташовувалася в колишньому відділенні «Нової пошти», за адресою Травнева, 66.

Новоприбулого полоненого, як годиться, повели на допит. Але оскільки допитувати взагалі-то не було про що, то допит відразу перетік у побиття. Як потім з’ясувалося, це було тільки «привітання».

В’ячеслава кинули «на підвал» – в імпровізовану камеру, яка раніше була душовою. Тут вже перебувало 10 чоловіків, всі – українські військові, захоплені в районі Дебальцева.

У підвалі не було ані вікон, ані меблів. Тільки піддони, на яких лежали полонені, і відро для того, щоб справляти потреби. Світло не вимикалося (Швирьов згадує, що вийшовши на свободу, він довгий час не міг спати без світла). Трохи повітря надходило через щілини в стінах, в тих місцях, де були забиті двері та забитий вентиляційний люк. Місяцями в’язнів нікуди не виводили, і весь їхній життєвий простір зводився до цих чотирьох стін. Тричі на день приносили їжу – просто кидали в куток камери мішок із кашею. Над вхідними дверима висіла камера спостереження. Суворо заборонялося перетинати межу – підходити до вхідних дверей. За це погрожували розстрілом на місці.

Зоопарк

Всі веселощі у них починалися після 12 ночі. Ми були як у зоопарку. До нас ходили всі. Я був два місяці в цьому донецькому підвалі, до 21 квітня, – і за цей час побачив всю географію, хто у них там воює. Заходили і батальйон «Восток», і «Призрак», і росіяни, і чеченці, і осетини, і «Оплот». І кожен вважав своїм обов’язком просто бити. Ось ми вставали, і вони за годинниковою стрілкою ходили і прикладом починали працювати.

За спогадами полоненого, найважчими були перші п’ять-сім днів, коли в «ополченців» зберігалася цікавість до нової іграшки. За час полону в козаків йому переламали сім ребер і вибили ключицю, не рахуючи численних гематом і саден. Найважчим, як згадує Швирьов, була козацька нагайка. Нагайка була з «секретом» – два середні батоги закінчувалися важкою свинцевою кулькою. Більше п’яти ударів ніхто не витримував. В’ячеслав непритомнів на п’ятому ударі, попри те, що били через куртку.

Найчастіше полонених били прикладами по обличчю, били піддонами, кололи ножами. Бувало, що заходили і починали стріляти в приміщенні:

У самому ж підвалі могли постріляти, вцілить – не вцілить. 5.45 – він же літає рикошетом, свистіло добре, але слава Богу, застрявало десь там. Просто заходила людина і починала стріляти в підлогу.

22 лютого його разом з кількома іншими полоненими вивели на розстріл. Такі тортури, як імітація розстрілу, часто обмежується простим залякуванням (вивели і завели назад), але козаки ставили до стіни і випускали автоматну чергу поверх голів.

Серед інших тортур були такі, як притоплення в басейні і «тапіки» – підключення дротів армійського телефону до геніталій. Також козаки проводили «уроки фізкультури» – могли прийти вночі і змусити віджиматися. Полонені, з травмованими спинами, з переламаними кістками, були змушені це робити під дулом автомата. Після таких вправ лежали пластом.

На 8 березня козаки вирішили розважитися тим, що переодягли в’язнів у жіночі сукні і, погрожуючи зброєю, змусили танцювати. Втім, це припинив командир, який зайшов до камери.

В середині квітня до військовополонених кинули подружню пару – жінку родом з Донецька і її чоловіка-іспанця. Їх затримали під час комендантської години, забрали автомобіль. Коли жінка ходила на відро, чоловіки намагалися відвертатися. Також її виводили на допити, і, судячи з усього, не били. Але вона поверталася в сльозах і нічого не розповідала.

Поступово психологічний стан полонених погіршувався. Щоб відволіктися, вони могли з ентузіазмом обговорювати кулінарні рецепти.

Можете уявити, коли 10 людей, які пройшли все пекло, на повному серйозі обговорюють кулінарні рецепти, хто що вміє готувати. І до цієї дискусії підключаються всі. Тут щойно мало не вбили, перебили половину кісток, суповий набір весь у мотлох, а він міркує, який же він торт приготує дружині, коли вийде на свободу.

«Моліться своїм фашистським богам»

За сприяння луганського Союзу ветеранів Афганістану Швирьова перевели з Донецька до військової комендатури Луганська, де він пробув з 21 квітня по 10 липня.

Підвал комендатури, згідно зі свідченнями інших людей, опитаних Коаліцією «Справедливість заради миру на Донбасі», був малопридатним для існування місцем, проте після полону в козаків здавався Швирьову значним поліпшенням умов. Принаймні тут до ув’язнених не застосовували фізичного насильства. Військовий комендант Сергій Грачов, будучи переконаним сепаратистом, не схвалював ставлення до військовополонених як до худоби.

10 липня В’ячеслава Швирьова з іншими полоненими вивезли на обмін під Щастям. Напередодні якийсь «генерал» оголосив в’язням, що їх обміняють, і додав: «Моліться своїм фашистським богам». Перед обміном ув’язнених опитали співробітники російських телеканалів. На камеру бранці сказали загальні фрази, не вдаючись у подробиці.

Уже вдома Швирьов прочитав в інтернеті про спецоперацію, проведену 7 травняголовою «ЛНР» Плотницьким. База «Всевеликого війська Донського» на вулиці Травневій була «зачищена» і, ймовірно, частину козаків вбили або заарештували. Однак доля деяких полонених, які перебували в тому підвалі, досі невідома.

Після звільнення колишньому військовополоненому не надали ні медичної, ні психологічної допомоги – він ходив до лікарів сам. Також місяцями вибивав зарплату, яку йому заморозили за п’ять місяців полону.

Переживши полон, В’ячеслав Швирьов переконаний, що Україна повинна домовлятися з сепаратистами і міняти своїх людей за будь-яку ціну. Сотні військових і цивільних досі перебувають на «тому боці» в нестерпних умовах, подібних до тих, в яких побував він.