Новий "план Маршалла": як допомогти Україні

Новий "план Маршалла": як допомогти Україні

Ми маємо подякувати литовським друзям за те, що вони привертають увагу Заходу до важливості подальшої підтримки України, важливості пошуку тих інструментів, які допомогли б українській владі й опозиції консолідувати зусилля для продовження реформ, імплементації тих важливих законів, які вже були ухвалені, а також через обговорення такої ініціативи розв’язання важливих наявних проблем.

А це корупція, тиск на бізнес із боку різних правоохоронних органів, дуже низька інституційна спроможність освоювати навіть ті кредити від європейських фінансових інституцій, які вже були надані раніше.

Безумовно, литовці слушно зазначають, що крім макрофінансової стабілізації через кредити МВФ, потрібні реальні кошти, фінансові ресурси для тих секторів економіки, які забезпечать зростання ВВП більше, ніж 4-7%, для того, щоб зменшити рівень бідності, протидіяти посиленню популізму та щоб 2019 року не було реваншу ні проросійських, ні популістських сил, які можуть змінити наш вектор розвитку.

Але українська сторона має робити своє домашнє завдання й уже давно мала би бути створена певна платформа з представників уряду, Верховної Ради, аналітичних центрів, які напрацювали би наше бачення як суб’єкта: що конкретно ми хочемо, чітко знаючи, що деякі галузі конкурують з європейськими. Тому дуже важливо, щоб ми показали, який розвиток економіки ми бачимо.

Литовці зробили певні розрахунки, дивлячись на інфраструктурний розрив, який існує між Україною та найближчими сусідами, які є членами ЄС, як Польща й Угорщина. Ми чітко бачимо, що інфраструктура потребує мільярдів євро інвестицій.

Тепер – про потреби малого та середнього бізнесу. Зараз вони беруть у комерційних банках кредити у гривні під 20%, а якби вони отримували їх під 5-7%, висококваліфікований клас залишався б в Україні, вони відкривали би свої стартапи, підприємства, тому що гроші були б дешевшими для них. Якщо ми подивимося на фонд енергоефективності, то в комунальній сфері, в запровадженні проектів енергоефективності є величезний потенціал, зокрема для інвесторів. Це високоокупні проекти й ініціативи. Якби українці їздили з Києва до Одеси за дві години швидкісним потягом, це також було б досить окупно й мало би значний попит. Тому є дуже багато конкретних проектів, взаємовигідних і для України, і для західних компаній.

Литовці зараз чітко говорять, що тих ресурсів, які давав МВФ, вистачає лише на макрофінансову стабілізацію. Тому що валютні резерви України 2015 року становили 5,6 млрд доларів, а зараз, 2017-го, це майже 18 млрд. Усі ці гроші пішли на стабілізацію банківської сфери, тобто це поповнення резервів. Але це не інфраструктура й не малий і середній бізнес. Тому литовці пропонують певну філософію. Вони роблять посилання на своєрідний історичний аналог "плану Маршалла", який допоміг повоєнній Європі протидіяти комуністичній загрозі й ідеології авторитаризму, сталінізму, допоміг повоєнному населенню. Крім того, американці були зацікавлені в розвитку Європи.

Протидіяти російській агресії, як вважають литовці, потрібно завдяки зростанню добробуту, економічному розвитку України. Якщо довкола Путіна будуть успішні країни з верховенством права, сильними інституціями, то це й буде мотивація для російських громадян ставити питання до режиму Кремля, чому в них нічого не змінюється.

Незважаючи на те, що є багато критиків уповільнення темпу реформ, Україну потрібно надалі тримати в фокусі, реально підтримувати, розвиваючи всі сектори економіки з високою доданою вартістю, які забезпечать розвиток і стабільність. Це і є їхня філософія: вони проговорюють, як би ця допомога мала прийти в Україну, яка має бути наглядова рада, щоб ці гроші були справді використані, а не вкрадені. А вже саму конкретику має робити українська влада, наші парламентарі, а не литовці.

Ганна ГОПКО