Микола Сатпаєв. Ічнянський арсенал – рвоне чи не рвоне?

Микола Сатпаєв. Ічнянський арсенал – рвоне чи не рвоне?

Вчора знову рвонуло у Балаклії, на Харківщині. Військовий арсенал, який горів та детонував минулого року, знову в епіцентрі уваги. Що б там не говорили військові, а висновків з минулорічних подій не зробив ніхто.

Бо інакше – чого б воно вибухнуло знов? І хай цього разу не диверсія, а банальне загоряння трави чи наїзд пожежного танка на снаряд. Яка різниця? Результат – той самий. Склади горять, боєприпаси детонують.

Здається, після того, як минулоріч затихли вибухи, затихла й увага до арсеналів зброї. А між тим – Балаклія не єдиний склад боєприпасів. У якихось двохстах кілометрів від столиці, поближче до північного кордону, на Чернігівщині, існує Ічнянський арсенал. Третій за розмірами в Україні.

У жовтні минулого року, після Калиінвки, тут навіть навчання з евакуації проводили:

Все вірно. Але пройшло півроку. Що змінилось? Думаю – нічого. Бо вчорашня Балаклія цьому яскраве підтвердження. У тому ж жовтні 2017-го над цими складами бачили невідомий безпілотник, навіть намагались його збити. Чий він? Думаю, питання риторичне. Та й безпілотника особливо не треба, аби підпалити чи підірвати склади – навколо ліси та безлюдні села.

Аби не повторювати прописні істини, рекомендую перечитати ось цей матеріал:

Калинівка. Безкарність породжує безвідповідальність. 

Його автор – Рафаель Люкманов – полковник запасу, ветеран військ спеціального призначення, знає ситуацію не зі ЗМІ, а зсередини. І все, що він говорив півроку тому, актуальне й донині.

Проблема неукомплектованості армії, безвідповідальності, халатності як була, так і залишилась. На арсеналах працюють (не служать, а саме працюють) здебільшого ті, хто пішов до армії не за покликом душі, а від безвиході. І погони не зробили з них військових. Найкращі традиції совка – “чим більше в армії дубів, тим міцніша оборона”.

Що з тим робити? Не знаю – рецепту в мене нема. Я знаю інше – якщо рвоне Ічня, то евакуювати доведеться кількадесят тисяч людей. Як мінімум. І ми позбавимось ще одного арсеналу. І отримаємо ще один удар у спину. Як матеріальний, так і моральний. Бо, поки на Донбасі армія героїчно (і це не перебільшення і не пафос) стримує ворога, в тилу панує хаос і роздовбайство. Додасть нам це балів як у власних очах, так і очах союзників? Питання відповіді не потребує.

Як колись казав хтось із мудрих – навіщо ворогам з нами воювати, якщо ми знищимо самі себе? Хтось вірить, що на всіх арсеналах боєприпасів панує бардак, а на Ічнянському – порядок?

Повертаючись до Балаклії та Калинівки: все-таки, хтось відповість за халатність? І не стрілочник, як то у нас було завжди. А реальний винуватець. Але навіть не це головне. Головне – будуть врешті, на п’ятому (!!) році війни, зроблені якісь висновки? Чи – як Бог дасть?