Гроші глави Адміністрації Президента-2: нові таємниці

Читати українською

Курченко розрахувався із Ложкіним грошима... вкладників державного Укрексімбанку. На операцію, яку СБУ назве “злочинною”, із державного банку видано рекордну суму

Із доходів кожної простої людини, що перевищують 17 гривень (!), держава стягує податок. Від 15 до 17%. Це так званий податок з доходів. Себто навіть якщо людина заробляє якусь тисячу-дві — мусить заплатити у скарбницю.А чи платять такі податки зі своїх справжніх доходів чиновники найвищого рівня?

Декілька місяців тому в коридорах влади з’явилися нові обличчя. Ці люди почали переконувати країну, що настав час жити по-новому. Один із них — права рука Порошенка, глава Адміністрації Президента Борис Ложкін.

Перш ніж сісти у високе крісло, новий глава Адміністрації Президента на всю країну заявив, що продав свій бізнес. Продав на той час мільярдерові Курченку, якого поза очі часто називали “гаманцем Януковича”. Суми не назвав, але натякнув, що вона коливається між 300 — 400 мільйонами. Експерти оцінили його угоду з Курченком скромніше — у 170 мільйонів.

Ну та нехай, чи 170 мільйонів, чи 300, все одно Ложкін начебто молодець. І сам зумів заробити, і податки чималенькі мав би спла­тити, державі допомогти. Бо якщо бідні зі злиденних копійок податки платять, то хіба людина, яка претендує на високу посаду в державі, може чинити по-іншому?

Так ось, правда така: Борис Ложкін, права рука Порошенка, не сплатив із су­ми сотні мільйонів доларів жодної копійки податків.

І перше запитання, на яке йому, чиновникові най­вищого рівня, треба публічно дати відповідь, просте: ЧОМУ з оборудки на сотні мільйонів доларів він не сплатив в Україні жодної копійки податків?

Ложкін поки що мовчить. Однак у попередній частині розслідування ми вже з’ясували, яким чином він це зробив. Щоб не платити податки в Україні, для початку пан Ложкін зареєстрував компанію на екзотичних островах — у Карибському морі, неподалік Гватемали та Нікарагуа. На території тамтешніх островів діє так званий офшорний податковий режим. Заплатив раз на рік збір у розмірі кількасот доларів — і з доходів, що надходять тобі з усього світу, можеш не платити податки.

І все гарненько було б та чистенько, якби не застриб­нув Борис Ложкін у крісло глави Адміністрації Пре­зидента. Щоб стати держчиновником, слід виконати ряд вимог. Одна з них — чесно заповнити декларацію про свої доходи та майно. Ложкін не зміг зробити це чесно.

Як ми встановили, він не зізнався, що є власником акцій заморського офшору. У декларації про доходи та майно за 2013 рік Ложкін цього не зазначив. Зробив це — порушуючи закон. Фактично, обдуривши свого роботодавця, Петра Порошенка. Дрібні магазинчики з продажу окулярів, якими торгує дружина, — вказав. А ось підприємство на острові Тротола, куди мали б надійти сотні мільйонів доларів від угоди з Курченком, — приховав.

І це — друге запитання, на яке панові Ложкіну доведеться відповісти у рамках люстрації, згоду на яку, до речі, він цими днями підписав: ЧОМУ ПРИХОВАВ свою власність за кордоном, хоча мав зазначити її в декларації державного службовця? Друге, але не останнє. Бо очевидно: приховуючи, що має підприємство на екзотичних островах, Ложкін хотів приховати щось дуже важливе. Що?

Ми уже знаємо, що пан Ложкін уклав угоду про продаж свого бізнесу не з будь-ким, а зі самим паном Курченком, “гаманцем Яну­ковича”. Саме тим, який сьогодні перебуває у міжнародному розшуку. Саме тим, якого підозрюють у створенні декількох “схем” для незаконних оборудок, зокрема контрабанди нафтопродуктів на мільярди гривень.

Багатьох дивує, чому Ложкін погодився продати йому те, що розвивав понад двадцять років, у що, можна сказати, душу вклав. Відповідь може бути дуже банальною — до цього його змусили борги. Саме так, хронічні борги, що наростали з року у рік і на момент продажу сягли майже 70 мільйонів доларів. Або, за теперішнім курсом, понад мільярд гривень. Для втаємничених у цьому не було нічого дивного, адже основа медіахолдингу Ложкіна, російські газети, що в дещо зміненому вигляді продавались в Україні, рік у рік погіршували свої ринкові позиції. Дійшло до того, що він був вимушений перереєструвати своє підприємство з акціонерної форми у товариство з обмеженою відповідальністю, щоб мати право не оприлюднювати фінансові звіти.

Угода з Курченком для Ложкіна стала порятунком. Але чи була ця угода чесною? Чи була ця угода, як­що хочете, справжньою, де одна сторона купує, а друга продає? Чи це лише вистава для публіки, а за кулісами і Ложкін, і Курченко грали щось зовсім інше?

Давайте, відкинувши емо­ції, заглибимось у факти. А вони, хай як прикро, мабуть, буде прочитати це панові Ложкіну, свідчать про те, що він і Курченко таки могли бути спільниками у справі, яку, як згодом заявить СБУ, здійснювала “злочинна організація” за допомогою “злочинних механізмів”. У повідомленні Служби безпеки України йшлося також про те, що мова про “злочин у банківській сфері”, але деталей подано не було.

Cьогодні СБУ мовчить. Це, звісно, неправильно, що перспектива розслідування кримінальної справи залежить від посади, яку обіймає потенційний підозрюваний. Але можна не сумніватися у тому, що, доки Ложкін — чиновник високого рангу, СБУ мовчатиме. А ми — не СБУ. Ми — журналісти, що звикли докопуватися до суті речей. Тому й вирішили дослідити, що криється за повідомленням СБУ і про який “злочин у банківській сфері” може йтися, коли мова про угоду Курченка — Ложкіна.

Ложкін і Курченко — бізнес-партнери

Отже, звідки в Курченка з’явилися гроші, щоб заплатити Ложкіну? Курченко особисто підтвердив, що витратив на придбання бізнесу Ложкіна 170 мільйонів доларів. Дав свої, чесно зароблені? На Курченка не схоже. І в цій оборудці з Ложкіним Курченко себе не зрадив. Мовою кримінального кодексу, за версією слідчих, Курченко та його спільники здійснювали операції з придбання медіахолдингу не просто так. А для легалізації коштів, які були здобуті “злочинним шляхом”.

Про що йдеться?

Ми вже знаємо, що для управління бізнесом в Ук­раїні Ложкін побудував хитромудру схему, яка давала змогу зменшувати податки до сплати в Україні й перекачувати їх на рахунки офшорних компаній. Зокрема, у цій схемі було задіяно щонайменш три підприємства — у Нідерландах, на Кіпрі та на Британських Віргінських островах. Так ось, коли ми аналізували кіпрські активи Ложкіна, нашу увагу привернув запис у тамтешньому реєстрі, зокрема у розділі іпотек і обтяжень.   

Він свідчить про те, що восени 2013 року Укрексімбанк, 100% якого належить українській державі, надав одній з компаній в Україні, контрольованій Курченком, безпрецедентний кредит на суму 160 мільйонів доларів. Чому безпрецедентний? Бо цей кредит становив більш як половину всіх кредитів, які отримали інші підприємства країни у цьому банку в 2013 році. Цікаво, що у день отримання кредиту очолював цю компанію пан Ложкін. Або, якщо ще точніше, він у день отримання компанією кредиту працю­вав у ній ос­танній день.

Iз річного звіту банку. Неймовірно, але факт: із загального обсягу  корпоративних кредитів, виданих Укрексімбанком за рік, 2/3 отримали Курченко і Ложкін під сумнівну оборудку, внаслідок якої гроші опинилися на екзотичних островах.

Загальновідомо, що жоден банк не видасть кредит на суму 160 мільйонів доларів, доки не дістане в заставу майно, вартість якого щонайменше вдвічі перевищує суму виданого кредиту. Укрексімбанк не виняток, він не став видавати кредит без забезпечення. Які ж майнові гарантії отримав державний банк, щоб українська держава не боялася за виданий мільярдний кредит і, якщо Курченко передумає повертати позичені гроші, зуміла компенсувати втрати за рахунок застави?

Серед заставленого майна немає ні нерухомості, ні будь-якого іншого майна, яке можна було б швидко продати та компенсувати вартість кредиту. Замість нього Укрексімбанк отримав у заставу винятково акції та частки у статутних капіталах підприємств, які входили до бізнесу Ложкіна. Здавалось би, нічого дивного, адже акції дають можливість володіти і контролювати підприємство, а як­що підприємство успішне та прибуткове, то отримувати прибуток.

Однак у нашому випадку сума кредиту була дуже велика, і під таку суму має бути дуже дорога застава. Щоб вартість заставлених акцій була “такою, як потрібно”, учасники оборудки застосували до відбору заставних активів абсолютно нестандартний підхід, який межує з шахрайством. Укрексімбанк бере у заставу акції уже відомої нам  голландської United Media Holding N.V. Все б нічого, якби не те, що голландська компанія є власником 99,9% майна ТзОВ “Український медіа холдинг”, а отже, опосередкованим влас­ником тих підприємств, якими володіє це підприємство.

Безперечно, що вартість акцій голландської UMH безпосередньо залежить від діяльності належних їй українських підприємств, адже діяльність холдингу здійснюється на території України. Без українських компаній ці акції — звичайні папірці. Отут якраз і заковика. Чому? Пояснюємо. На момент продажу бізнес Ложкіна загруз у кредитних боргах, сума яких сягала 70 мільйонів доларів. Це означає, що на момент, коли Ложкін і Курченко прагнули отримати в Укрексімбанку новий кредит, Ложкін уже мав заставити у банках під надані кредити майно на суму орієнтовно 140 мільйонів доларів.

Беручи до уваги, що Курченко і Ложкін планували отримати у держбанку ще 160 мільйонів, оцінювач повинен був зробити висновок, що акції бізнесу Ложкіна мають коштувати щонайменш 460 мільйонів доларів. Себто 140 мільйонів застави — за старими боргами та 320 — за новими. Інакше заставити під новий кредит не було б що. Нескладна схема подвійного рахунку дала можливість значно завищити вартість бізнесу Ложкіна. Чи легко було Ложкіну і Курченко переконати Укр­ексімбанк, що 460 мільйонів — це чесна оцінка?

Зробіть висновок самі, взявши до уваги, що у той самий час капіталізація, до прикладу, польського медіахолдингу Agora коливалася на рівні 150 мільйонів доларів. Ago­ra у декілька разів масштабніша за бізнес Ложкіна, її інтереси — і в медіа, і в поліграфії, і в радіо, в інтернеті. Доходи Agora у рази перевищували доходи бізнесу Ложкіна. І, попри це, її ціна за ринковою оцінкою виявилась чи не утричі нижчою, ніж оцінка бізнесу Ложкіна. Чому легко повірити у те, що ціна Agora — чесна, а оцінка бізнесу Ложкіна — фільчина грамота? Бо ціну Аgora визначає ринок, акції її щодня оцінюють інвестори на Варшавській біржі. Ложкін із біржі втік, щоб не оприлюднювати свою фінансову звітність.

Вочевидь, саме це й дозволило якомусь оцінювачеві зробити сміливий висновок, що бізнес Ложкіна вартує майже 460 мільйонів доларів. У підсумку, Укрексімбанк таки видає Курченку 160 мільйонів доларів кредиту, щоб він... розрахувався ними з Ложкіним. Ця операція відбувається в екстреному режимі, адже Курченко раніше оголошував, що планує розрахуватися з Ложкіним лише в першому кварталі 2014 року. Але у країні починається революція. Курченко і Ложкін вирішують пришвидшити по­дії.

Укрексімбанк видає гроші, які зникають у недосяжних для українських правоохоронних органів закутках екзотичних островів у Карибському морі. Саме там Ложкін і Курченко розділили гроші вкладників українського державного Укрексімбанку, який видав для цієї оборудки кредит. Як? Це вже запитання до правоохоронних органів. Таким чином, банк сьогодні має у заставі акції, які начебто гарантують повернення кредиту, бо оцінені у сотні мільйонів доларів. Але чи так це? Уже через три місяці, у березні 2014 року, Ігор Мазепа, один з провідних фінансових менеджерів, президент компанії Concorde Capital, яка, до речі, була серед тих, хто готував угоду з продажу бізнесу Ложкіна, а тепер входить до наглядової ради Укрексімбанку, висловив, без перебільшення, сенсаційну думку.

Цитуємо: “вартість компанії (Ложкіна) зараз упала в 8 — 10 разів у порівнянні з моментом покупки і тепер може становити максимум $30 — 50 млн.” Максимум. Чому за три місяці вартість компанії Ложкіна раптом знизилась майже у 10 разів, Мазепа не пояснив. Звісно, навіть йому, досвідченому фінансистові, зробити це не кривлячи душею було б непросто. Бо насправді пояснення напрошується лише одне: уся угода Курченка — Ложкіна — це чудово зіграна вистава, за яку заплатили вкладники державного банку.

Ложкін надув красиву кульку, а Курченко, користуючись своїм впливом, який мав на той момент, зумів цю кульку, обтяжену численними кредитами, обміняти на справжні 160 мільйонів доларів. Бульку у вигляді акцій майже збанкрутілого бізнесу Ложкіна отримав банк.     Звісно, рішення про надання кредиту державним банком на таку рекордну суму могло бути прийняте лише на найвищому рівні керівництва держави.

Мабуть, у цьому й пояснення, чому величезний кредит було видано під таку сумнівну заставу. І це наводить на крамольну думку, що вартість активів з часом насправді не змінювалася, змінювались лише симпатії вищих органів правління банку, які приймали рішення про кредит та одну половину яких призначив Янукович, а другу — Азаров.

Сьогодні державному Укр­ексімбанку, а разом з ним його вкладникам не залишається нічого іншого, як сподіватися на те, що Курченка замучить совість і він таки поверне кредит державі, від якої утік під захист Путіна. Оскільки інших шансів компенсувати позичені кошти за рахунок заставлених “твердих активів” банк практично не має. Фініта ля комедія. І разом з тим третє на сьогодні запитання до пана Ложкіна та людей, які його люструватимуть: невже Ложкін НЕ ЗНАВ, якими коштами профінансовано його операції з Курченком і як вони були отримані у державному банку? Безперечно, знав. Не міг не знати.

Бо, як ми вже зазначали, кредит оформлено в останній день, коли Ложкін працював в компанії, що фактично уже належала Курченкові. Парадоксально, але факт: Ложкін оформив у державному банку кредит для того, щоб Курченко міг купити у нього бізнес.

Олексій МАЛЯРЧУК, Ігор ПОЧИНОК, газета "Експрес"