Справжня мотивація багатьох прихильників Зеленського

Я бачу відгуки дорослих і розумних людей, які пишуть аргументовані дописи про те, що варто підтримувати й голосувати за Зеленського. Деякі з них ходять на зустрічі – закриті й відфільтровані, – з кандидатом Зеленським. І потім пишуть, що типу все ок, не переживайте.

Й от я собі подумала, що все це мені нагадує піднесення після Майдану. У мене одеська проекція. Коли вже стало зрозумілим, що відбулося, хто й куди втік, раптом ціла купа людей вийшла до Дюка вітати з "нашою перемогою". Тих людей, кого і близько не було в найскладніші часи.

Ну гаразд, думала я, людям властиво приєднуватися до переможців. Все нормально. Звичайна реакція.

А потім такі люди досить швидко "розчарувалися" в Майдані. Знаєте, чому? Тому що більшість із них були випадковими попутниками й не сповідували цінностей, за які виходили громадяни країни. А сповідували натомість задоволення власних потреб. Тому й почали вимагати посад і грошей для себе. Ну а чому ж? "Ми" ж перемогли!

Власне, люди з одеської тусовки мають зрозуміти, про що я. Тому що ці "гарячі" поплентачі досить швидко змінили свої орієнтири й тепер успішно працевлаштовані Трухановим і компанією. І топлять за знищення міста, обслуговуючи інтереси одеського бандитського угрупування. Але в них персонально все добре.

Я не полінувалась і таки подивилася вражаючу зустріч представників IT, лідерів різних середовищ із Зеленським. Мені здається, що ті люди, які схвально кивають головами на дурню кандидата, теж розраховують, що їх "візьмуть у човен" – на посади. Ну, така людська властивість.

І немає нічого в цьому поганого. Ось у такому бажанні. Просто не треба понтуватися, як кажуть у моєму улюбленому місті, а краще називати речі своїми іменами. Не розповідаючи про "геній" погано освіченого Зеленського.

Колись я брала інтерв’ю у В’ячеслава Чорновола. У середині дев’яностих, за першої каденції нового українського парламенту. Він, розповідаючи про нього, сказав таку гірку фразу: "Були в нас червоні директори у Верховній Раді. А тепер прийшли ті, які шнурки зав’язували червоним директорам. І ще невідомо, що гірше".