Залучення ветеранів до суспільно-політичного життя: що виграє суспільство

Одним із наслідків російсько-української війни буде поява величезної кількості ветеранів, які потребуватимуть адаптації до цивільного життя. Цей процес буде важким і довготривалим, і до нього мають бути залучені як самі ветерани, так і держава. Окрім того, процес адаптації неминуче зачепить усі сфери життя – медицину, бізнес, політику, державне управління, громадський сектор тощо. Тому до повернення з війни колишніх воїнів потрібно готуватися вже зараз, зосередившись у тому числі й на процесі реінтеграції ветеранів.

На вивчення потреб ветеранів було спрямовано низку досліджень проєкту «Стратегія переходу та інтеграції українських ветеранів до освіти і робочої сили» проведених ГО «Українська Асоціація Маркетингу» в межах програми «Професійна освіта в Україні/Skills4Recovery», яка реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального уряду Німеччини.

Дослідники провели 33 глибинних інтерв’ю з ветеранами у Вінницькій, Івано-Франківській, Харківській, Хмельницькій та Київській областях, а також у місті Кривий Ріг. Висновки за їхніми результатами мають допомогти розробити стратегію, спрямовану на комплексну підтримку колишніх учасників бойових дій у їхній успішній реінтеграції до цивільного життя через структуровану систему освіти, професійного навчання та психосоціальної підтримки тощо. Відповідні державні органи управління України зможуть розробити дієві політичні рекомендації щодо покращення адаптації ветеранів до цивільного життя.

Хоча дослідження було спрямоване насамперед на проблеми інтеграції ветеранів у ринок праці, воно виявило ще цілу низку інших проблем. Однак, окрім того, що ветерани говорили про свої проблеми, вони часто ще й пропонували варіанти їх розв’язання. І одним із можливих варіантів солдати називають необхідність їхнього залучення до громадського та політичного життя країни.

З якими проблемами стикаються ветерани

Враховуючи те, що війна триває і в найближчій перспективі про її закінчення не йдеться, можна сміливо прогнозувати, що кількість звільнених з лав Збройних сил України збільшуватиметься щоденно. А після закінчення війни, коли відбудеться масова демобілізація, в Україні одномоментно з’явиться велика кількість ветеранів, які будуть потребувати як всебічної допомоги у процесі адаптації до цивільного життя, так і послуг державних органів щодо оформлення необхідних документів.

До цього процесу потрібно готуватися вже зараз, поки кількість ветеранів відносно невелика – за неофіційними даними, станом на 1 січня 2024 року їх в Україні нараховували трохи більше 900 тисяч. Вже з цієї цифри можна зрозуміти, що після перемоги кількість ветеранів рахуватиметься на мільйони.

Під час опитування ветерани розповідали про проблеми, з якими вони зіткнулися після демобілізації та процесу адаптації до цивільного життя. Йшлося, зокрема, про оформлення документів, отримання пільг та грошової допомоги, проблеми з медичною допомогою, спробами влаштуватися на роботу чи відкрити власну справу тощо.

«Я звертаюсь до військкомату, військкомат робить запит, робить там решту справ і чекаєш ти місяцями, можеш чотири місяці чекати. В мене деякі хлопці до сих пір потрібних довідок не отримали, які уже рік як звільнені, списані. Деякі рік не отримали, бо не проводилось розслідування, бо немає запису в журналі, і ти що? Ти дурним виходиш. Я не знаю як з цим боротись, з цим стикається переважна більшість людей», - Дмитро, ветеран з Вінниці, опитаний в рамках дослідження.

Також необхідно розуміти, що адаптація ветеранів до цивільного життя – не сталий процес, він перебуває в постійній динаміці, потреби ветеранів змінюються разом зі змінами у суспільному, громадському, економічному житті країни. Тому Україна стоїть перед завданням вироблення гнучкої та успішної моделі стосунків держави та ветеранів, яка буде актуальною протягом, принаймні, найближчих кількох років.

«Коли почнуть повертатись,це буде дуже страшно, бо багато з них - вони вже повні неадеквати, на жаль, і це буде катастрофа.І катастрофа в тому, що ми не готові до цього, у нас взагалі з ветеранами біда, що тоді було, а що зараз - взагалі й казати нічого.Тому що, бачите, все знову таки кладеться на плечі волонтерів, на вас, які вже шось намагаються думати, придумувати, якось отак. Знову держава в стороні, і це так завжди», - Ігор, ветеран з Івано-Франківська, опитаний в рамках дослідження.

Ветерани, також часто говорили про те, що вони стикаються з нерозумінням їхніх потреб з боку державних службовців, до яких вони змушені звертатися. І це нерозуміння далеко не завжди породжене небажанням чиновника спілкуватися з ветераном чи небажанням йому допомогти. Непорозуміння виникають через те, що людям, які не пройшли війну, часто просто неможливо зрозуміти ні психологічний стан ветерана, ні його потреби. Інколи сторони просто не можуть знайти спільну мову.

Щодо бар’єрів перед інтеграцією у цивільне життя, то під час інтерв’ю звучала інформація про складність отримання належної допомоги. Йдеться не лише про медичне обслуговування, а про практично всі сфери життя: пошук роботи, навчання чи перенавчання, відкриття власної справи, отримання належних пільг тощо. Здебільшого це стається через прогалини та нестиковки в законодавстві. Вдосконалення потребують моделі та інструменти фінансової підтримки ветеранів (монетизація, ваучери тощо), а також розширення варіативності вибору необхідних конкретному ветерану сервісів сприяння реінтеграції до цивільного життя, у тому числі і їхніх надавачів (програми і заклади освіти, адаптація до робочого місця тощо).

Як бачать ветерани себе у вирішенні проблем адаптації

Одним із варіантів вирішення таких проблем могло би бути залучення ветеранів до державної служби, роботи в органах соціального захисту, центрах зайнятості, медичних установах, виконавчих органах та силових структурах. Загалом – до всіх сфер державного управління чи органів місцевого самоврядування.

«Краще за все, щоб всі, хто звільняється, знали, що от є місце. В якому люди, які відвоювали, відслужили. Люди, які з однією ногою, з однією рукою, от вони там сидять і вся їхня робота в тому, щоб поговорити з тобою. А ось люди, які там сидять, їх чекають. Це мають бути тільки ті, як пройшли.Тоді ветеран буде розуміти, що там брат, який, так само служив, він зрозуміє краще. Бо людина, яка сидить там - не зрозуміє», - Дмитро, ветеран з Вінниці, опитаний в рамках дослідження.

Окрім того, залучення колишніх солдатів до роботи у державних органах сприятиме координації зусиль держави, з одного боку, та самих ветеранів, з іншого, спрямованих на інтеграцію ветеранів у суспільно-політичне життя країни. Це має стати одним із пріоритетних завдань державної політики під час розробки програм адаптації ветеранів у цивільне життя.

Також важливим є сприяння розвитку організацій громадянського суспільства, ветеранським об’єднанням, які є корисними для ветеранів у багатьох аспектах: соціальної взаємодії та підтримки між ветеранами; допомозі у вирішенні питань соціального захисту; наданні різноманітних послуг та програм для підвищення якості життя ветеранів; доступі до різноманітних ресурсів, які допоможуть їм у адаптації до цивільного життя після війни.

Багато ветеранів бачать себе у силових структурах – поліції, СБУ, судах, митниці тощо. При цьому вони зазначають, що залучення їх до служби у цих органах, крім вирішення їхніх власних проблем з адаптацією, може значно знизити напругу під час можливої взаємодії з ветеранами, які вступлять в конфлікт із законом або контактуватимуть із силовиками у якийсь інший спосіб.

«Не важливо, хто перед тобою - звичайний дядько із села чи депутат, друг мого командира з поліції, все одно він виконує свою роботу, і це викликає велику повагу, тому і кажу: до силових структур треба брати ветеранів. От як в Німеччині, наприклад. Тому що це безцінне, цей досвід. У будь-яку силову структуру - СБУ, поліцію - треба брати ветеранів, причому хлопців, реально хлопців бойових, не тих, хто приїжджали так, щоб подивитися, медальки роздати і швиденько уїхати», - Ігор, ветеран з Івано-Франківська, опитаний у рамках дослідження.

Коли йдеться про роботу в силових структурах, ветерани не вимагають зараховувати їх туди за якимось квотами або на підставі пільг. Вони говорять лише про створення прозорих і зрозумілих критеріїв відбору для охочих служити у поліції, ДСНС, на митниці тощо.

Залучення ветеранів до суспільно-політичного життя та громадської діяльності

Як уже зазначалося, результати інтерв’ю з українськими вояками виходять далеко за межі простої актуалізації проблем і потреб ветеранів у реінтеграції до освіти та ринку праці. Вони створюють передумови більш системного бачення, яке виходить за межі безпосереднього досвіду окремих категорій ветеранів, а також діяльності й ініціатив конкретних секторів і організацій для сприяння реінтеграції ветеранів до цивільного життя.

Одним із найефективніших шляхів вирішення своїх проблем ветерани бачать активне залучення колишніх воїнів до всіх сфер суспільно-політичного життя: виборних органів влади, виконавчих органів, державної служби тощо.

«Я зрозумів, як щось отримати від певних органів. Все як завжди: хочеш зробити щось хороше - зроби то сам. Хочеш виконати задачу так як потрібно і повернутись - зроби це сам. Тобто підготуйся сам, збери інформацію проведи розвідку, дорозвідку, підготуй шляхи відходу, запасні шляхи відходу… Треба передбачити можливі обставини, знати, з чим ти зіштовхнеться, зібрати інформацію з приводу цього і щоб повернутися - те саме і в цивільному житті. Хочеш щось зробити - зроби це сам» - Дмитро, ветеран із Вінниці, опитаний у рамках дослідження.

21% ветеранів сказали, що шукали нову роботу відповідно до своїх фізичних можливостей у соціальній сфері. Це дуже важлива та реальна проблема, яку треба і можна вирішувати шляхом досить невеликих зусиль з боку держави. До того ж це вигідно для всіх, адже часто ветерани мають унікальні навички та досвід, які можуть бути корисними у роботі з людьми та в соціальних програмах.

Підтвердженням цього є позитивна оцінка ветеранами підтримки від іншого ветерана за принципом «рівний - рівному». Цей підхід допомагає швидше відновити ветеранів після служби та надає їм впевненість у здатності успішно інтегруватися в цивільне життя, здобувати нові знання чи знаходити роботу. Колективна підтримка та взаємодопомога ветеранів в цьому процесі є невід’ємною складовою успішної адаптації до цивільного життя після служби.

Учасники глибинних інтерв’ю підтвердили, що робота ветеранських громадських організацій – це дуже важлива справа, яка полягає в підтримці ветеранів. Зі слів ветеранів, у кожного був доступ до різних видів допомоги, яку організовували ветеранські громадські організації, а саме: захисту їхніх прав, медичної допомоги, психологічної підтримки, пошуках житла, роботи та інших послуг.

Активність громадських ветеранських об’єднань у підтримці ветеранів відома своєю постійною роботою над захистом прав та інтересів військовослужбовців, наданням допомоги у вирішенні питань соціального забезпечення, а також підтримкою у професійній перекваліфікації та пошуку роботи.

Ветерани відзначали проблематичність в Україні, але позитивний досвід у світі щодо функціонування програм підтримки для ветеранів, які надають їм можливість отримати роботу у силових структурах, служити у допоміжних організаціях або на держслужбі.

Усе це у багатьох випадках можливо лише на рівні законодавчих змін, але наразі, до закінчення воєнного стану, інтеграція ветеранів у законодавчі органи (тобто Верховну Раду) та виборні органи місцевого самоврядування неможлива з цілком очевидних причин. Однак можна передбачити, що після закінчення війни багато ветеранів вирішать спробувати себе у великій політиці.

Якщо говорити про все інше – виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування, силові структури, громадський сектор тощо, то інтеграція ветеранів у всі ці сфери управління не вимагає від держави надзусиль. Тому залучення ветеранів у ці сфери видається цілком досяжним уже на нинішньому етапі війни.

На перспективу ж, очевидно, необхідно розробляти комплексну програму залучення якомога більшої кількості ветеранів до всіх сфер життя держави, насамперед до органів влади та силових структур, закцентувавши увагу на тих напрямках, де ветерани будуть найчастіше контактувати один з одним, знаходячись по різні боки «бар’єру». Це, крім того, що дасть можливість інтегруватися частині ветеранів у апарат державного управління, значно знизить соціальну напругу у період адаптації тої маси демобілізованих, яка неминуче виникне після закінчення війни.

Автор: Микола Кірєєв